404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Справжній Playboy. Як Х’ю Хефнер став символом сексуальної революції та ворогом феміністок

9 квітня 1926 року в Чикаго у пуританській репресивній родині, в будинку, де майже ніколи не обіймались та не цілувались, народився Х’ю Хефнер. А через 27 років він випустить перший номер журналу Playboy і протягом наступних десятиліть безперервно кидатиме виклик консерваторам.

«Він — чоловік, який здійснив свою мрію. Зробив себе з нуля. Створив свою казку, і жив чесно в ній до останнього. Він — яскравий приклад людини, яка, займаючись улюбленою справою, залишаючись завжди відданою та щирою, змінює усе довкола. Так багато людей, яким він допоміг в житті! Дбав про них до останнього дня, допоміг у кар'єрі і в особистих справах! Не знаю, чи буде інша така людина», — так говорить про Хефнера українська співачка Даша Астаф’єва, Playmate ювілейного випуску Playboy, присвяченого 55-й річниці журналу.

Хефнер помер в 2017 році в 91-річному віці, проте і зараз його журнал залишається найвідомішим з усіх видань для чоловіків, хоч він вже і не такий популярний, як 50 років тому. Проте Влад Іваненко, головний редактор української версії журналу, переконаний, що на бренд чекає щасливе майбутнє: «Playboy трансформується, але не вичерпується. І так буде ще довго». І все це завдяки Х’ю Хефнеру.

Народження бренду

Х’ю Хефнер розповідав, що першу газету випустив ще в 9-річному віці. Він малював комікси для друзів, писав для шкільної та армійської газет, редагував університетський гумористичний журнал, а потім працював копірайтером. Останнім його місцем роботи перед Playboy став рекламний відділ журналу Esquire, який Хефнер полишив після відмови керівництва підвищити зарплату на $5. Натомість Х’ю вирішив запустити власне видання для чоловіків.

Хефнер взяв у кредит $600 в банку, позичив ще кілька тисяч доларів у друзів і родичів та почав працювати у своїй квартирі над першим номером. «Весь персонал складався з карткового столу, друкарської машинки та самого мене», — згадуватиме він через 40 років.

Головною фішкою першого випуску Playboy стали оголені фото Мерилін Монро, зроблені актрисою в 1949 році, коли вона ще не була суперзіркою та конче потребувала грошей. Дозволу на публікацію Хефнер не питав — він просто викупив світлини у фотографа за $500. Схожа ситуація повториться через 30 років, коли Хефнеру запропонують придбати оголені фото Ванесси Вільямс, першої темношкірої «Міс Америки». Тільки цього разу він назве їх публікацію без згоди дівчини аморальною та неприпустимою і відповість відмовою.

Оголені фото Мерилін Монро знаходились всередині журналу, а на обкладинку Хефнер помістив її світлину, зроблену на параді конкурсу «Міс Америка» / Getty Images

На початку 1950-х років у США лікарі відмовлялися виписувати незаміжнім жінкам рецепти на протизаплідні пігулки, а Кодекс Хейса в Голлівуді забороняв показувати відверті поцілунки та оголені тіла у фільмах. Хефнер вирішив кинути виклик пуританській Америці і не прогадав. Читачі за пару тижнів розкупили усі 54 тис. примірників першого номера Playboy, який побачив світ у грудні 1953 року.

Згодом вийшов другий номер Playboy, в якому вперше з’явився фірмовий кролик у смокінгу. Хоча його місце міг зайняти і олень. Спочатку Хефнер планував назвати свій журнал Stag Party (з англ. — «парубоцька вечірка»). В англійській мові stag має ще одне значення — «олень-самець». Тож його і вирішили зробити емблемою видання. Однак від цієї ідеї відмовилися, коли журнал Stag Magazine пригрозив судом за використання подібної назви. Тоді Хефнер вирішив назвати своє дітище Playboy, а оленя замінив кроликом у костюмі. «По-перше, це сексуально активна тварина, по-друге, одягнувши кролика у смокінг, я підкреслив його інтелект», — пояснював видавець свій вибір.

Секрет успіху

«Мене звати Х’ю Хефнер. Вісім років тому я заснував журнал Playboy з позиченим капіталом в $600. Сьогодні я очолюю імперію вартістю $20 млн. Гадаю, я найуспішніша людина з усіх, кого знаю. Я ні з ким у світі не хотів би помінятися місцями», — розповідав видавець в документальному фільмі з красномовною назвою «Найкращий» (The most), який вийшов на екрани в 1962 році.

Playboy стрімко розвивався. Вже за п’ять років після випуску першого номера наклад видання наближався до мільйона примірників, а в 1971 році сягнув рекордного показника в 7,1 млн. Згодом на обкладинках почали з’являтися зірки. В 1977 році головною героїнею жовтневого випуску стала Барбра Стрейзанд. Далі надійшла черга Мадонни, Шерон Стоун, Наомі Кемпбелл, Дрю Беррімор, Шарліз Терон, Періс Хілтон та ще багатьох актрис, співачок та топмоделей. Деякі з них прикрашали обкладинки по декілька разів, а абсолютний рекорд належить Памелі Андерсон.

Зіркові обкладинки журналу Playboy. В головних ролях — Сінді Кроуфорд, Барбра Стрейзанд та Шерон Стоун

В 1972 році Playboy розпочав міжнародну експансію — в ФРН вийшла перша іноземна версія журналу. Наступного року до Німеччини додалася Франція, потім Мексика, Японія, Австралія та ще більше 20 країн. З 2005 року Playboy виходить і в Україні.

Успіх журналу призвів до появи подібних видань, найвідомішими з яких стали Hustler та Penthouse. Вони намагались підкорити читачів все більш відвертими фотографіями, однак Хефнер тримався кредо, озвученого ще в першому випуску Playboy: «Нам подобається змішувати коктейлі, готувати закуски, ставити на грамофоні музику під настрій та, запросивши до себе дівчину, тихо вести з нею дискусію про Пікассо, Ніцше, джаз та секс».

У журналі еротичні фотосети суміщали із серйозними текстами. Так, у весняних випусках 1954 року опублікували культовий роман Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом». Згодом там друкували оповідання Артура Кларка, Яна Флемінга, Чака Паланіка, Харукі Муракамі, Маргарет Етвуд та інших знакових авторів. Ще однією фішкою стали інтерв’ю з відомими людьми. В листопаді 1976 року фурор викликала розмова з переможцем президентських виборів Джиммі Картером, який зізнався, що ніколи не зраджував своїй дружині, хоч і задивлявся на інших жінок та «здійснював перелюбство в своєму серці багато-багато разів». А в січні 1981 року вийшло інтерв’ю з Джоном Ленноном та Йоко Оно — якраз через місяць після вбивства легендарного співака. 

Схема Хефнера працювала. Playboy завжди обходив за популярністю усіх конкурентів. «Секрет успіху полягає у поєднанні інтелектуального чтива, мрії для читача та гарних дівчат. Відверта подача контенту чіпляє чоловіка, дає йому право вибору — прочитати інтерв’ю, прозу чи просто розглядати зображення прекрасних дам», — пояснює Влад Іваненко.

Бізнес-імперія Playboy

Хефнер не зупинився на створенні мегапопулярного журналу і спробував сили в інших сферах. В 1960 році в Чикаго відкрився перший нічний клуб Playboy Club. У наступні 20 років — ще 40 закладів, у тому числі і за межами США: в Монреалі, Токіо та Манілі. Їх відвідувачів розважали музиканти та коміки, а обслуговували офіціантки у костюмах кроликів — Playboy Bunnies. Клубна карта коштувала $25 на рік і з часом стала символом прогресивності її власника. Заради статусу її придбали сотні тисяч чоловіків, проте лише кожен п’ятий з них хоча б раз скористався нею за призначенням. Playboy Club також відкрила кілька готельних комплексів на курортах – в Маямі, на Ямайці та на Женевському озері. А найприбутковішим активом мережі стало казино у Лондоні.

«Посібник для кроликів» (Bunny Manual) встановлював суворі правила для Playboy Bunnies. Вони мали «гордо та красиво» носити свою уніформу, яскравий макіяж та туфлі з каблуками не менше 7 см. Дівчатам заборонялося неправильно згинати свої «вуха», жувати гумку та робити більше однієї сигаретної затяжки / Getty Images

Однак в 1980-х роках для бізнес-імперії Хефнера настали складні часи. 1981 року в Лондоні закрили казино через порушення законодавства про азартні ігри — всупереч йому клієнтам дозволяли грати в кредит. Того ж року компанії відмовили у видачі ліцензії на відкриття казино в американському Атлантік-Сіті. Клуби не витримували конкуренції з дискотеками та один за одним закривалися (останній в США — в 1988 році). Як визнав сам Хефнер, «вони стали занадто нудними для цієї епохи».

Одночасно у Штатах відбулася чергова трансформація моральних цінностей. Playboy звинувачували в поширенні СНІДу, пропаганді розпусного способу життя та зневазі до жінок. Створена в 1985 році президентом Рональдом Рейганом комісія для боротьби з порнографією наказала продавати еротичні видання тільки у спеціалізованих точках. Дистриб'ютори один за одним відмовлялися від співпраці з Playboy. Хефнер у відповідь звинуватив комісію в «сексуальному маккартизмі» та подав до суду. Врешті-решт він добився дозволу на розповсюдження журналу, однак його наклад все одно скоротився удвічі порівняно з піком початку 1970-х років.

В результаті компанія Playboy Enterprises продала свою 35-поверхову штаб-квартиру в Чикаго, а Хефнер —119-метровий чорний літак «Big Bunny» з танцполом, кінозалом та спальнями для 16 гостей. В 1985 році видавець переніс інсульт і через три роки передав управління компанією своїй доньці Крісті, а сам повністю зосередився на журналі.

Відрядження Хефнера перетворювалися у справжні шоу. В аеропортах його зустрічали та проводжали десятки Playboy Bunnies / Getty Images

Спочатку здавалося, що його доньці вдалося повернути час назад. Вона занурилась у розвиток телеканалу з еротичним контентом Playboy TV та запустила сайт з платним доступом. В 1999 році Playboy Enterprises отримала найбільший дохід за свою історію — $347,8 млн. В 2000-х роках друге життя спробували вдихнути в Playboy Club, однак впродовж десятиліття усі клуби знову позакривалися. Великого удару компанії завдав розвиток інтернет-мережі та поява порносайтів, з якими вона не витримувала конкуренції.

В 2011 році при спробі знову перетворити Playboy Enterprises у приватну компанію контрольний пакет акцій перейшов до Icon Acquisition Holdings. Проте Хефнер зберіг за собою посаду головного редактора Playboy, зарплату в $1 млн та право проживати в маєтку Playboy Mansion за номінальну орендну плату.

Тим часом наклади журналу щорік падали, хоча він і надалі залишався популярнішим за аналоги, а його засновник, попри похилий вік, не покидав редакторської роботи. «До останнього дня Хеф вникав майже в усі процеси, цікавився, як йдуть справи у нас в країні, кого ставимо на обкладинку, і часто передавав привіт своїй улюблениці — Даші Астаф’євій», — розповідає головред української версії журналу.

Порно атакує. Як блудливе мистецтво завоювало світ

У 2015 році Хефнер навіть погодив революційний крок — відмову від публікацій фотографій повністю оголених моделей. Останній номер у «старому» стилі з Памелою Андерсон на обкладинці вийшов у березні 2016 року, однак наступного року редакція відмовилась від експерименту.

В 2020 році, через три роки після смерті Хефнера, Playboy вирішив закрити друковану версію. Таке рішення в компанії пояснили пандемією коронавірусу, яка заважає розповсюдженню журналу. Хоча Влад Іваненко не бачить в цьому нічого поганого: «Попит американського читача дозволяє їм перейти на онлайн-версію журналу, не витрачаючи папір. Ми теж до цього прагнемо, але поки наші люди люблять тримати глянець в руках, а не читати з екрану. Усьому свій час».

Не тільки плейбой

За Хефнером закріпився імідж ловеласа: в молодості — з люлькою в руках, у старості — в шовковій піжамі, і завжди, незалежно від віку, в компанії молодих дівчат. Хоча спочатку він проводив більшу частину вдома за роботою, а справжнім плейбоєм став після розлучення зі своєю першою дружиною в 1959 році. Потім видавець ще дві одружувався – в 1988 році та в 2012-му. Обидві дружини перед цим позували для Playboy та були значно молодші за свого чоловіка: Кімберлі Конрад — на 36 років, а Крістал Харріс — на 60.

34-річний Хефнер в оточенні «Bunny Girls» в Playboy Club у Чикаго / Getty Images

У старості Хефнер не приховував, що регулярно вживає «Віагру», та зізнавався, що за все життя переспав більше ніж з тисячею жінок. «Звичайно, були відрізки життя, коли я був одружений, — я ніколи не зраджував у шлюбі. Але потім з лишком заповнював прогалину», — розповідав він.

У маєтку Хефнера регулярно проводилися гучні вечірки, а сам він жив разом з кількома моделями журналу. В 2005—2010 на телебаченні навіть вийшло шість сезонів реаліту-шоу «Дівчата по сусідству», в якому демонструвалося життя в Playboy Mansion.

Хефнер та його журнал стали символами сексуальної революції і багато зробили для «морального розкріпачення» Америки. На початках на них постійно нападали захисники «традиційних цінностей». В 1963 році Хефнера навіть заарештували в Чикаго за пропаганду непристойної літератури. Правда, в тому ж році його виправдав суд присяжних.

Згодом видавця почали критикувати феміністки. Вони звинувачували Хефнера в об’єктивації жінок, а сам журнал — в агресивній пропаганді оголеного жіночого тіла. Вперше видавець потрапив у скандал в 1963 році, коли журналістка та активістка Глорія Стайнем влаштувалася на роботу в нью-йоркський Playboy Club, а потім описала свій досвід у статті для журналу Show. Вона розповіла про жорсткі вимоги для офіціанток-зайчиків, виснажливу працю, болісно тісну уніформу та вульгарні залицяння клієнтів. А через 50 років Холлі Медісон, колишня «дівчина №1» в Playboy Mansion, випустила мемуари «Вниз по кролячій норі» про своє життя в маєтку. Вона розповіла, що Хефнер постійно маніпулював та налаштовував дівчат одну проти одної, пропонував їм наркотики, змушував займатися груповим сексом та обмежував у контактах із зовнішнім світом.

У той же час Даша Астаф’єва, яка неодноразово гостювала у Хефнера, про нього зовсім іншої думки: «Хеф — один з небагатьох людей, про яких я при особистому знайомстві не змінила думку. Той захват, що викликає вся інформація з його біографії, підкріплюється колосальною дозою харизми і шарму! На жаль, таких чоловіків все менше і менше».

Даша Астаф’єва з Х’ю Хефнером на святкуванні 55-ї річниці журналу в грудні 2008 року / Getty Images

Діяльність Хефнера пов’язана не лише зі створенням еротичного контенту. Він з самого початку виступав на захист ЛГБТ-спільноти та проти расової дискримінації. Наприклад, в 1955 році в Playboy вийшло оповідання фантаста Чарльза Бомонта «Шахрай» (The Crooked Man) про суспільство майбутнього, в якому гомосексуальні відносини вважаються нормою, а гетеросексуали стали меншістю. На потік гнівних листів Хефнер тоді відповів: «Якщо переслідування гетеросексуалів в гомосексуальному суспільстві — це погано, значить, погано і переслідування гомосексуалів у суспільстві гетеросексуальному». Свою позицію засновник Playboy не змінив впродовж наступних десятилітть і в 2012 році виступив за легалізацію одностатевих шлюбів.

Хефнер боровся як міг і з проявами расизму. Першим опублікованим інтерв’ю в журналі стала розмова темношкірого письменника Алекса Хейлі з музикантом Майлзом Девісом. Згодом його ж Хефнер відправив записувати інтерв’ю з лідером американських неонацистів Джорджом Рокуеллом, а також з активістами руху за права афроамериканців Мартіном Лютером Кінгом та Малкольмом Іксом. Мережа Playboy Club ніколи не підтримувала расову сегрегацію і відкривала свої двері для відвідувачів незалежно від кольору шкіри. Також Хефнер підтримував зоозахисників, спонсорував Демократичну партію та надавав гранти університетам і окремим борцям за свободу слова.

В одному з останніх інтерв’ю на запитання, чи хотів би він щось змінити в своєму минулому, Хефнер відповів, що навіть «у найшаленіших мріях не міг уявити більш солодкого життя». Засновник Playboy справді прожив яскраве життя та цілком заслужено став символом цілої епохи. І, як говорить Даша Астаф’єва, «розмови про нього розбурхуватимуть ще не одне століття, так само як і усі таємниці, які Хеф забрав з собою».

Святий грішник. Чому Сорос — ідеальний ворог?
Розпусна історія іграшок: від кам'яних ділдо до секс-роботів