404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Від Давнього Риму до Голлівуду. Як пуритани захищали «традиційні цінності»

Російського футболіста Артема Дзюбу відсторонили від ігор за національну збірну. А все через розміщене в інтернеті відео мастурбації, викрадене з телефона спортсмена. Подібні випадки санкцій за «аморальну» поведінку не поодинокі. І не лише в Росії з її любов’ю до «духовних скреп». Chas News розповідає, як «традиційні цінності» захищали в Давньому Римі, середньовічній Англії та Голлівуді.

Штраф для холостяків

Сучасні фільми та серіали про Давній Рим створюють образ сексуальної вседозволеності — оргії, одностатевий секс, сексуальне рабство, легалізована проституція тощо. Все це існувало насправді і тривалий час уживалося з культом сім’ї. Якщо коротко, кохатися дозволялося з ким хочеш, головне, щоб партнер був нижчим за тебе за соціальним статусом. А ось шлюб між рівними — священний. Однак із останнім правилом часто виникали проблеми. Тому давньоримські правителі вряди-годи намагалися направити підданих на праведний шлях.

«Римляни епохи занепаду». Картина французького художника Тома Кутюра, 1847 рік
Чи не найзавзятішим прихильником моралі був перший імператор Октавіан Август. У 18 - 17 роках до н. е. він видав кілька законів, які детально регламентували шлюбні відносини. Зокрема, усі чоловіки віком від 25 до 60 років та жінки віком від 20 до 50 років, що походили із привілейованих станів сенаторів та вершників, мали перебувати у шлюбі. А у разі розлучення чи смерті «другої половинки» — протягом кількох місяців знайти нового супутника чи супутницю життя. Порушникам цього правила заборонялося відвідувати урочистості та розважальні заходи. Крім того, самотніх громадян позбавляли права на спадок, а бездітні отримували лише половину вказаного у заповіті. Ще суворіше карали за подружню зраду.

Коханцям заміжніх жінок погрожували штрафами та засланням. У такому випадку розлучення відбувалося за спрощеною схемою. Чоловіку дозволялося вбити коханця, якщо він був рабом, вільновідпущеним чи «заробляв на життя тілом», — тобто був актором чи гладіатором. Пробачити зраду заборонялося — якщо чоловік намагався її приховати, то сам міг потрапити до суду. Ба більше, батько міг вбити незаміжню доньку, заставши її з коханцем. На чоловіків-зрадників також очікувало покарання: дозволявся лише секс на стороні із зареєстрованою повією.

Втім, сучасні історики вважають, що Октавіан, встановивши подібні правила, аж ніяк не переймався питаннями моралі. Скоріше, намагався запобігти вимиранню знатних родів, представники яких не поспішали укладати шлюби; прагнув збільшити кількість вояків та отримати додаткові приводи для репресій проти неугодних і наповнення скарбниці за їхній рахунок.

Не дивно, що ухвалені ним закони популярністю не користувалися. Тим паче, що сам імператор зовсім не був взірцем чеснот. Свою третю дружину, Лівію, він відбив у законного чоловіка, коли та перебувала на шостому місяці вагітності. А єдина донька Октавіана — Юлія — прославилася на увесь Рим своєю розпустою та навіть влаштовувала оргії на форумі. Врешті-решт батько відправив її у заслання.

Тому знатні римляни намагалися обійти закони. Набула популярності практика фіктивних шлюбів і заручень із неповнолітніми — і це могло тривати по кілька десятиліть. Август відповів черговою серією заборон. Новий закон, ухвалений ним в 9 році н. е., обмежив термін заручення 12 роками, а кількість розлучень — трьома. Також імператор встановив нагороду донощикам, які повідомляли про факти подружньої зради. Одночасно батьки трьох і більше дітей отримували переваги при призначенні на державні посади, а матерям дозволялося носити почесну сукню.
Однак ці закони так і не дали відчутного ефекту. Через 100 років історик Тацит напише, що «шлюби не стали частішими і дітей не народжувалося більше, оскільки проти бажання залишатися бездітними ця міра виявилася безсилою».

Королівська мода

У 1336 році англійський король Едуард ІІІ заборонив підданим їсти більше двох страв за один підхід. При цьому юшка визначалася як окрема страва, щоб її не називали соусом чи приправою. Виняток робили лише для святкових днів. Тоді дозволялося скуштувати аж три страви. У тексті закону пояснювали, що через надмірне споживання дорогого м’яса люди збідніли і не можуть прийти на допомогу своєму сюзерену у біді, а також що з їхніми тілами та душами трапилося багато інших лих. Одночасно Едуард ІІІ заборонив носити іноземні тканини усім, крім королівської родини, а в хутро дозволив одягатися лише лицарям.

Англійський монарх був не першим правителем в історії, хто намагався регламентувати раціон та гардероб підданих. Закони про заборону розкоші відомі ще з часів Давньої Греції та Риму.  Ухвалювали їх для боротьби з марнотратством, зміцнення соціальної ієрархії та підтримки економіки.

Середньовічне застілля. Мініатюра з французького роману початку XV століття

Схожими мотивами керувався і Едуард ІІІ. Заборона на іноземну тканину мала підтримати внутрішнього виробника та запобігти витоку коштів за кордон. Чи виконувалися королівські закони, точно не відомо. Втім, в 1363 році, розлючений «обурливим та надмірним одягом людей, що не відповідає їхнім статкам та стану», правитель видав новий «закон про їжу та одяг». Відповідно до нього, населення поділили на десять груп. Лорди із земельними наділами вартістю більше 1 тис. фунтів могли носити все, що завгодно. Але вже торговцям з таким саме доходом заборонялося вдягати одяг дорожчий за три фунти, а також вишитий золотом, оздоблений дорогоцінним камінням чи горностаєвим хутром.
Такі ж обмеження діяли і для лицарів з землею вартістю в 500 фунтів. Звичайним хліборобам взагалі дозволялося носити лише вовняний одяг натурального чи рудувато-коричневого кольору та мотузкові або льняні пояси.

Втім, ці правила не прижилися і вже за рік їх скасували. Однак наступники Едуарда продовжували штампувати схожі за змістом закони проти розкоші протягом ще двох століть.

Цензура по-голлівудськи

Перенесімось подумки на кількасот років уперед, до Голлівуду. Сьогодні американська кіноіндустрія оголосила війну сексуальному насильству та активно захищає права меншин. Із останніх прикладів — скандал з Джонні Деппом. Суд підтвердив, що актор бив колишню дружину Ембер Херд, після чого студія Warner Bros. вирішила замінити його іншим виконавцем ролі у третій частині «Фантастичних звірів». А у вересні оголосили нові правила «Оскара». З 2024 року на премію зможуть претендувати лише картини, в яких дотримана квота на представників ЛГБТ-спільноти.

«Ти не повинен». Постер з такою назвою в 1941 році представив один із учасників конкурсу голлівудських фотографів. Він зображував 10 речей, заборонених Кодексом Хейса

Втім, вперше у США замислились над тим, який вплив кіно справляє на суспільство, ще 90 років тому. І зразу ввели жорстку цензуру. Щоправда, цінності тоді захищали дещо інші. На початку ХХ століття відвідувачі кінотеатрів споглядали, як злодії на Дикому Заході грабували потяги, актриси демонстрували глибоке декольте, а в 1930 році у фільмі «Марокко» вперше на екранах показали поцілунок двох жінок. Такі стрічки були популярні серед глядачів, але водночас викликали гостру критику релігійних американців, особливо католиків. Вони вбачали у подібних стрічках пропаганду розпусного життя. Підливали масла у вогонь і скандали за участю зірок — зґвалтування, вбивства, смерть від передозування наркотиками та алкоголем.
На цьому тлі все більше штатів почали створювати цензурні установи, покликані відстежувати моральність фільмів. Не могла кіноіндустрія розраховувати і на законодавчий захист. У 1915 році Верховний суд вирішив, що на фільми не поширюється перша поправка до Конституції про захист свободи слова.

За таких умов кіноіндустрія стала на шлях самоцензури. В 1930 році затвердили Кодекс асоціації кінокомпаній, більше відомий як Кодекс Хейcа — за ім’ям тодішнього голови асоціації Вілла Хейcа. Хоча справжніми розробниками документа стали священик-єзуїт Деніел Лорд та видавець католицького журналу Мартін Куіглі. Це позначилося на змісті кодексу. Він забороняв ставити під сумнів закони та зображувати злодіїв як позитивних персонажів. Дозволяв показувати лише «правильний спосіб життя» та вимагав, щоби жоден кінофільм не «знижував моральні стандарти аудиторії». Крім таких розмитих принципів, запроваджували і купу конкретних заборон — демонстрації оголеного тіла, пристрасних поцілунків та обіймів, міжрасового кохання, одностатевих стосунків, сцен вбивств тощо. Існував навіть перелік недопустимих виразів.

Танцівниця, розвідниця, правозахисниця. Три сторони життя Жозефіни Бейкер

Спочатку кодекс носив рекомендаційний характер, однак з 1934 року жоден фільм не міг вийти у прокат без відповідного дозволу. Американський кінематограф потрапив під жорстку цензуру аж на 30 років. З фільмів вирізали забраковані сцени, змінювали діалоги та назви стрічок. Під удар потрапили навіть мультфільми — популярний в 1930-х роках персонаж Бетті Буп попрощалася з декольте та вдягла довгу спідницю.

Студії у відповідь почали розміщувати вирізані сцени на постерах — на рекламу кодекс не поширювався. А режисери намагалися обійти суворі вимоги. Так, Альфред Хічкок оминув обмеження тривалості поцілунку у три секунди, наказавши акторам у фільмі «Лиха слава» відривати губи одне від одного кожні три секунди. Таким чином поцілунок розтягнувся на дві з половиною хвилини.

Нечиста справа. Коротка історія київського водогону та каналізації

Позитивні зміни намітилися в 1950-х роках. Верховний суд передумав і визнав, що на фільми перша поправка до Конституції все-таки поширюється. На американський ринок потрапили європейські фільми, на які кодекс не впливав. Тому Голлівуду ставало все важче витримувати конкуренцію. Одночасно із наближенням сексуальної революції в суспільстві змінювалося ставлення до табуйованих тем. Заборони поступово послаблювали і в 1968 році Кодекс Хейcа остаточно скасували. Замість нього кіноіндустрія ввела систему вікових рейтингів, яка діє і донині.

Одним словом, світова історія знає немало спроб боротися за високі моральні цінності. Втім, жодна з них не була вдалою. Людська природа бере своє.