«Шеф, давай что-то учудим!» — ця фраза з оприлюднених НАБУ записів розмов у кабінеті голови Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК), мабуть, найкраще характеризує, чим там зазвичай займались.
«Чудили» в найвідомішому суді країни регулярно, а головне — з натхненням та задоволенням. То заборонять Уляні Супрун здійснювати повноваження міністра охорони здоров’я, то поновлять на посадах ексголову фіскальної служби Романа Насірова або відставленого очільника митниці — Максима Нефьодова. А ще полюбляли скасовувати — чи то націоналізацію «Приватбанку», чи то перейменування Московського проспекту на проспект Бандери, чи то нову редакцію українського правопису. А ще раніше — у 2013 році — суд прославився спробою заборонити масові протести в центрі Києва, які, власне, призвели до зачисток силовиками Майдану від протестувальників.
Але всі ці та багато інших подібних судових рішень виглядають «дитячими іграшками» у порівнянні зі схемами, які розроблялись і втілювались головою ОАСК разом із наближеними до нього суддями та були скеровані на встановлення тотального контролю над судовою системою України.
Про них суспільство дізналось після того, як Національне антикорупційне бюро України поширило так звані «плівки Вовка» із діалогами, що протягом тривалого часу велись в кабінеті голови суду Павла Вовка. От тоді до ОАСК і прийшла справжня популярність, яка вийшла навіть далеко за кордони країни. А кілька днів тому президент вирішив ліквідувати «цитадель суддівського зла».
Шлях до слави
Дебютний альбом за мотивами майже 60 тис. аудіофайлів, отриманих НАБУ в результаті прослуховування робочого кабінету Павла Вовка, презентували влітку 2019 року. В матеріалах, оприлюднених на спільній пресконференції керівника Національного антикорупційного бюро Артема Ситника і тодішнього голови управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури Сергія Горбатюка, йшлося про спроби Вовка та його підлеглих вплинути на атестацію суддів.
З записів випливало, що судді ОАСК, які, до речі, так і не пройшли обумовлену законом атестацію, розробляли план із заміни окремих членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів на більш лояльних. Однак тоді антикорупційним органам не вдалося довести справу до суду.
Другий альбом під назвою «Плівки Вовка» вийшов у липні 2020 року. Він містив набагато більше матеріалів, на підставі яких НАБУ висунуло підозри голові ОАСК Павлу Вовку, його заступнику Євгену Аблову та ще п’ятьом суддям у створенні злочинної організації, захопленні влади, встановленні контролю над декількома державними органами та перешкоджання їхній діяльності. Максимальне покарання за такий «букет» злочинів — 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
І це не дивно, адже якщо раніше йшлося про встановлення впливу лише на ВККС, то на цей раз список державних органів, в роботу яких намагалися втрутитися судді ОАСК, поповнився Вищою радою правосуддя, Офісом омбудсмена, Конституційним Судом, Державним бюро розслідувань, Національним агентством з питань запобігання корупції та деякими міністерствами.
З того часу Окружний адмінсуд міста Києва не зникає з центру уваги суспільства та ЗМІ. Судді ОАСК не припиняють фігурувати у топновинах: їм постійно, але поки безрезультатно, намагаються вручити підозри; голова суду Павло Вовк перманентно тікає від детективів НАБУ і регулярно оголошується у розшук. Тема ОАСК стала предметом численних розмов представників української влади з іноземними партерами.
Абревіатура з цих чотирьох літер, здається, стала знайомою і зрозумілою для широких верств населення, які до того навіть не цікавились питаннями, пов’язаними з судовою системою країни. А головне — вона набула всіх ознак токсичності, як і ім’я голови Окружного адмінсуду міста Києва Павла Вовка. Тож рано чи пізно у цьому «серіалі» мав настати кульмінаційний момент.
Ось день настав...
«Паша, что будем делать, как власть захватывать будем?», — звертається до хазяїна кабінету, в якому детективи НАБУ встановили прослуховування, його співрозмовник. «Главное — ее не потерять, Игорь», — відповідає Павло Вовк.
Вочевидь, в ОАСК знали правило, за яким захопити владу легше, аніж її утримати. Але Вовка і його команду підживлювала надія на те, що їхній статус вершителів доль й надалі слугуватиме їм оберегом. Принаймні попередній досвід цьому сприяв. І тут треба нагадати, що ОАСК, хоча і є судом першої інстанції, має унікальні повноваження: через нього громадяни можуть позиватися до держави — органів державної влади, місцевого самоврядування тощо. Саме ОАСК розглядає спори щодо виборчого процесу, справи щодо звільнення з публічних посад, щодо оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які знаходяться у місті Києві. Такими органами є Кабмін, міністерства, центральні органи виконавчої влади (як-от податкова служба чи міграційна служба), Київська міська рада, київський міський голова тощо. Тому на практиці ОАСК має надзвичайну владу.
Першим це відчув на собі Віктор Ющенко, який під час своєї президентської каденції намагався позбутися «правового монстра». Відповідний указ він підписав 13 жовтня 2008 року, після того, як Окружний адміністративний суд міста Києва за позовом БЮТ призупинив дію іншого президентського указу — про дострокове припинення повноважень тодішнього парламенту і призначення позачергових виборів. Однак Київський обласний адміністративний суд зупинив дію указу президента Ющенка про ліквідацію ОАСК. За деякими даними, посприяв цьому тоді молодий талановитий адвокат Андрій Портнов, який у ті часи відповідав у БЮТ за відносини із судами.
Другий «підхід до снаряду» здійснив Петро Порошенко, який у грудні 2017 року підготував проєкт президентського указу щодо ліквідації всіх старих окружних адміністративних судів та створення нових і навіть отримав на це погодження від Вищої ради правосуддя. Однак коли було оприлюднено фінальну версію документу, Окружного адмінсуду міста Києва в переліку судів, що підлягали ліквідації, не виявилось. Тож він продовжив своє існування.
На «плівках Вовка» зафіксовано епізод, в якому судді ОАСК самокритично називають себе «політичними проститутками». І в принципі це є вичерпним поясненням їхньої впевненості у власній безкарності. Такі безпринципні виконувачі судових спецоперацій завжди цінувалися можновладцями. І активно використовувалися. Ось і нинішній президент довго не міг визначитися з тим, як вирішувати проблему ОАСК. Мабуть, боровся із спокусою залишити у своєму арсеналі цю зброю, яка у будь-який час може знадобитися у війні проти опонентів. Однак, вочевидь, острах, що ця зброя у будь-який момент здатна вийти з-під контролю, а також суспільні настрої разом з тиском з боку міжнародних партнерів взяли гору.
А між тим, саме до глави держави апелювали і громадські активісти, і представники міжнародних організацій, які переймаються питаннями судової влади. Адже, згідно з Конституцією України, суд утворюється, реорганізується і ліквідується законом, проєкт якого вносить до парламенту президент України.
І ось 13 квітня 2021 року це відбулось: «Сьогодні я вношу до парламенту законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва. Суду, який так і не зміг повернути довіру до себе, але впорався з поверненням скандалів і дивних рішень, далеких від розуміння справедливості», — повідомив Володимир Зеленський і пообіцяв, що суд, одним рішенням якого може бути поставлений хрест на будь-якому досягненні держави та будь-якій реформі, буде ліквідований.
Гарна ініціатива з істотними ризиками
Президентський законопроєкт «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (№5369) містить лише три ключових пункти. Першим з них передбачається власне ліквідація ОАСК, другим – утворення Київського міського окружного адміністративного суду із місцезнаходженням у столиці, а третім визначається, що територіальна юрисдикція нового суду поширюється на місто Київ. Однак за цією лаконічністю, за попередніми оцінками правознавців, приховано чимало юридичних колізій та політичних ризиків.
На думку адвоката Максима Могильницького, обґрунтування президентом свого рішення про ліквідацію суду тим, що він «зрадив повазі до закону», хоча і виглядає поетично, ніяк не відповідає закону. А між тим, у 19-й статті закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначені підстави для утворення чи ліквідації суду. До них належить зміна системи судоустрою країни, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізація видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. «Про президентські «хотєлкі» в законі чомусь не йдеться», — зауважує адвокат.
Якщо оцінювати президентську ініціативу з точки зору доступності громадян до правосуддя, то вона завдає нищівного удару по можливостях людей добитися справедливості.
«Після судової реформи, проведеної у 2016 році за ініціативи тодішнього президента Петра Порошенка, в ході якої ліквідували усі адміністративні суди, за винятком ОАСК, близько 40 тис. справ передали від Вищого адміністративного суду до Верховного Суду. Розгляд багатьох з них триває й досі», — розповіла в коментарі ChasNews політолог Олена Дяченко.
На розгляді ОАСК наразі, за її словами, перебуває понад 60 тис. справ. Всі вони, за пропозицією президента, будуть передані до нині діючого Київського окружного адміністративного суду. А вже після утворення нового суду — Київського міського окружного адміністративного — передані йому.
«Тобто шанс поскаржитися на те чи інше рішення певного державного органу у простого громадянина теоретично залишиться, а от шанс дочекатися результатів розгляду справи до кінця свого життя — ні», — впевнена Дяченко.
До того ж, Володимир Зеленський у своєму законопроєкті змінив для ОАСК порядок ліквідації. За чинним законодавством суд, який ліквідовується, продовжує здійснювати свою діяльність до тих пір, доки не розпочне роботу новий. ОАСК же має припинити своє існування у день набуття чинності «ліквідаційного» закону.
«За задумом президента, всі справи, що перебувають на розгляді ОАСК, будуть скинуті на суддів обласного суду — Київського окружного адміністративного, щоб колись потім їх віддати новоствореному суду. Через зміни у складі судових колегій розгляд всіх позовів доведеться починати знову. А потім — ще раз знову. Словом, розгляд справ розтягнеться на роки», — говорить адвокат Могильницький.
Відкритими залишаються й питання про долю суддів ОАСК на чолі з Павлом Вовком. Закон наділяє їх правом або взяти участь в конкурсі на вакантну посаду судді, або піти у відставку. А у 83-й статті закону «про судоустрій і статус суддів» навіть є пункт, який дозволяє переводити суддю на іншу суддівську посаду без конкурсу, якщо суд, у якому він працював, був ліквідований. Тобто теоретично все може звестися лише до заміни абревіатури ОАСК на КМОАС (Київський міський окружний адміністративний суд). І на існування такого ризику звернули увагу активісти громадської організації «Фундація DEJURE»: «Проєкти Зеленського зовсім не визначають долі чинних суддів ОАСК. Отже, Вовк і компанія зможуть перевестися в новостворений суд за звичайною процедурою без жодних конкурсів і перевірок на доброчесність».
Втім, народний депутат Ярослав Юрчишин, який представляє фракцію «Голос», сприймає ситуацію з більшим оптимізмом. Так, теоретично можливість переведення суддів ОАСК в інші суди того ж рівня залишається, погоджується він. «Але ж пригадуєте, Вовк хвалився, що вони єдині не пройшли переатестацію. Так от, вони мають її пройти, але поки не ухвалений закон 3711-д і не створена нова Вища кваліфікаційна комісія суддів, це неможливо. Приклад, як зло само себе відшмагало», — відзначає народний обранець.
Втім, як би там не було, простих шляхів вирішення питання з ліквідацією ОАСК, судячи з усього, немає. Адже цей одіозний суд — лише вершина айсбергу під назвою «судове свавілля». Проблема полягає у системі, яка, з одного боку, продукує незаконні рішення, а з іншого — не карає недоброчесних суддів. Ця система складна, має надійний захист від зламу і одним простим рішенням її не побороти.
«Подання президентом «ліквідаційного» законопроєкту — це лише один крок в напрямі з судовою корупцією. Так, важливий, але один», — говорить журналіст-розслідувач Данило Мокрик, який був автором петиції про ліквідацію ОАСК, що дуже швидко набрала 25 тисяч голосів. За його словами, якщо цей законопроєкт стане підставою для президента «заспокоїтися» і більше нічого з судовою владою не робити, то тут нема чого радіти. Якщо ж за ним будуть здійснені більш системні і цілеспрямовані дії з розбудови в Україні справді незалежного і непідкупного правосуддя, то в країни є шанси позбавитися іміджу однієї з найбільш корупційних. Так, шлях нелегкий і довгий. Але іншого, схоже, в нас немає.
