У вівторок, 26 січня, Верховна Рада ухвалила закон «про народовладдя через всеукраїнський референдум».
Згідно з документом, предметом всеукраїнського референдуму може бути:
- затвердження закону про внесення деяких змін до Конституції;
- питання загальнодержавного значення;
- зміна території України
- втрата чинності законом України або окремими його положеннями.
Не можна виносити на всеукраїнський референдум питання:
- що суперечать Конституції, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права;
- що скасовують чи обмежують конституційні права і свободи;
- спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;
- щодо податків, бюджету, амністії;
- віднесені Конституцією й законами до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду.
Виносити важливі питання на всеукраїнський референдум було однією з обіцянок Володимира Зеленського. Саме він подав до парламенту цей законопроєкт.
Цікаво, що закон ухвалили саме в той день, коли з’явились свіжі президентські та партійні рейтинги.
Згідно за даними опитування, українці все менше довіряють правлячій партії Зеленського «Слуга народу». Вона наразі займає лише четверте місце в рейтингу. Та й популярність самого президента дещо знизилась і політичні опоненти скоротили відставання від нього.
Чи допоможе виконання обіцянки щодо закону про референдум підтримати «зелені» рейтинги — ще питання. Адже багато політичних партій цей закон критикують. Та й щодо «слуг» у ЗМІ була інформація, що не всі були готові голосувати за закон. Проте на них натиснули.
Найбільше питань виникає до можливості проведення електронного голосування на референдумах — «після того, як для цього з'явиться технічна можливість».
Сергій Рахманін, депутат від «Голосу», різко заявив, що новий закон «фактично надає можливість кнопкодавам тиснути на ядерну кнопку». І будь-хто з будь-якого приводу «зможе змінювати, коригувати або скасовувати закони з невідомих причин, прикриваючись волею народу».
Володимир Ар'єв з «ЄС» вважає: «Такі референдуми можуть загрожувати національній безпеці України, особливо в умовах захисту українських електронних систем, агресії з боку Російської Федерації».
Його колега Володимир Вятрович зауважує, що за електронного голосування неможливо перевірити, наскільки вільним є волевиявлення людини.
Сhas News запитав думку з цього приводу у політологів.
Євген Магда, директор Інституту світової політики:
«Вочевидь, прийняття закону про референдум — це виконання передвиборчих обіцянок президента Володимира Зеленського, тому що він власне і балотувався на такому хайпі. З іншого боку, тут радше питання в тому, що наявність закону буде суттєво дестабілізувати суспільство. Ми живемо в консервативному суспільстві, яке легко піддається медійним впливам та медійним маніпуляціям. І я думаю, що питання високої ціни референдуму — два мільярди гривень — дозволяє говорити про те, що цей закон буде виконуватись швидше не заради ініціювання референдумів, а заради того, щоб розхитувати ситуацію в країні.
Припустимо, що в тому чи іншому виді пропонується закон чи референдум про доцільність повернення Донбасу, чи про доцільність двомовності. Наше суспільство наразі і без того переживає достатньо кризовий період. А йому ще пропонують підкреслено прості рішення.
Нагадаю, що у 2000-му році президент Леонід Кучма провів у відповідності з тодішнім законодавством референдум, який передбачав і скорочення чисельності депутатів, і перерозподіл повноважень на користь президента. Але зрештою всього цього не відбулося, тому що була справа Гонгадзе. Тому і тут, певно, до предметних правових рішень справа не дійде. Це буде такий інструмент тиску на суспільство.
Що ж до явки, тут все залежатиме від того, яка буде медійна кампанія. На жаль, я прогнозую, що наше суспільство за три-шість місяців можна інформаційно накрутити так, що воно буде голосувати за що завгодно.
Ще один важливий пункт. Закон про референдум загострює питання посилення контролю над Конституційним Судом, тому що він повинен буде надавати оцінку конституційності результатам голосування. Тому насправді хоч і не вірю в можливість практичного застосування цього закону, але думаю що буде достатньо його підписання, аби він перетворився на такий своєрідний таран, яким будуть таранити громадську думку і суспільні настрої.
А у найближчому майбутньому, ймовірно, буде висока конкуренція за зміст першого референдуму. За цим теж буде достатньо цікаво спостерігати, як різні ініціативні групи збиратимуть три мільйони підписів, і в який спосіб вони діятимуть».
Юлія Кириченко, член правління Центру політико-правових реформ:
«Вважаю ухвалення закону про референдум кроком вперед у побудові демократії. Треба також розуміти, що національний референдум — це в принципі більше про форс-мажорні питання. Тобто необхідності його застосування зараз щодо конкретного питання особисто я не бачу. Але така необхідність може виникнути, і потрібно прописати процедуру не під конкретне питання, а за замовченням.
Цікаво, що, наприклад, в часи Януковича референдум був би тим самим правовим шляхом для скасування «диктаторських законів». І у цьому контексті очевидно, що самим фактом можливості проведення референдуму можна буде контролювати парламент, якщо він піде на певну узурпацію влади або на обмеження конституційних прав. Тобто ми не підемо на референдум, коли нам просто щось не подобається. Референдум — це для того, щоб можна було сказати парламенту, що він рухається не у тому напрямі.
А от електронне голосування на референдумі зараз дійсно не на часі. Україна його зараз просто не зможе забезпечити. Так, закон містить посилання, що таке можливо, але в перехідних положеннях вказано, що така можливість виникне, коли парламент ухвалить окремий закон про електронне голосування. Тому це питання навіть не п'яти років. Тобто якщо зараз ініціюють референдум, це абсолютно точно буде паперове голосування».
Ярослав Божко, політичний консультант, голова Центру політичних студій «Доктрина»:
«Референдум — це той інструмент, який не контролюється громадським інтересом. Він багато в чому залежить від того, як саме сформульовані питання, який взагалі в країні порядок денний. Як на мене, якщо вищі ешелони влади хочуть ухвалити певне рішення, вони його ухвалюють, і тут народ виступає більше у ролі статиста. Народ взагалі його фактично не може його ініціювати, і, вочевидь, три мільйони підписів в країні можуть зібрати тільки ті, хто мають серйозну політичну, медійну та іншу вагу.
У підсумку те, що референдум не надто доступний, компенсується тим, що він з більшості питань не зовсім і потрібен. Тому що це не буде цікаво більшості громадян. От візьмемо, до прикладу, пункт про відміну деяких ухвалених парламентом законів. Для відміни законів існують більш ефективні, зрозумілі та прозорі інструменти, наприклад рішення Конституційного Суду. Інші механізми — це просто балачки. З іншого боку, народ України — не суб’єкт законодавчої ініціативи, тож яке конкретне уявлення щодо нюансів конкретного закону може мати більшість населення країни? Певно, що дуже опосередковане.
Тож мені здається, референдум — лише привід для того, аби змінити в Україні систему взаємовідносин на більш олігархічну. І в цьому контексті він дійсно незамінний. Та й взагалі, питання у тому, чи буде явка на таке всенародне волевиявлення, адже референдум може бути дійсним тільки якщо на дільниці прийде 50%+1 виборців. І у цьому контексті дійсно важливо, аби на референдумі розглядалися політично важливі питання, які будуть зрозумілі буквально всім. Звісно, якщо винести на голосування економічні теми, навряд буде потрібна явка.
