Чи ми самі у Всесвіті? Дати однозначну відповідь на це запитання навряд чи простіше, ніж сказати, що було раніше — яйце чи курка. Але потік охочих зробити це не вичерпується багато років. Легко відмахнутися, коли це роблять дивакуваті люди в шапочках із фольги. Та якщо це робить Міністерство оборони США...

Американські військові підготували доповідь, присвячену такій неоднозначній темі, як непізнані літаючі об'єкти або НЛО (самі військові називають їх непізнаними повітряними явищами). Вони проаналізували понад 120 зустрічей із подібними об'єктами, що відбулися за останні 20 років, здебільшого з пілотами ВМС США. Результати досліджень вони виклали у доповіді, розсекречена версія якого буде представлена Конгресу до кінця червня.

Утім, журналісти The New York Times заздалегідь ознайомилися з головним висновком цього документа. Шанувальників НЛО він радше розчарує, адже військові не змогли ані підтвердити, ані спростувати те, що у справі дійсно замішані прибульці. Тож питання так і залишається без відповіді, як і тисячоліття до цього. Ні, ми не помилилися. Віра у позаземне життя дійсно існує не одне тисячоліття.

Правдива історія

Важко сказати, коли саме людина замислилася про існування інших світів і життя за межами Землі, адже зоряне небо завжди було перед нашими очима. Вважається, що одними з перших ідею подали давньогрецькі філософи понад 2000 років тому. «Існує незліченна кількість світів, одні подібні до нашого, інші — ні», — писав Епікур (приблизно 342-270 рр до н.е.) в листі своєму учневі Геродоту (не славетному «батькові історії», який жив за століття до того, іншому).

Припустивши, що ми не самотні у Всесвіті, стародавні мислителі навіть почали уявляти, який вигляд можуть мати наші сусіди. У II столітті нашої ери Лукіан Самосатський випустив роман «Правдива історія», в якому описав подорож на Місяць, населений страшними істотами: триголовими стерв'ятниками, птахами з тілами з трави і крилами з листя і блохами розміром зі слона.

Куди втекти. Де в Сонячній системі може таїтись життя

Звичайно, правди в цьому не було зовсім. Не дарма твір вважається одним із перших у жанрі наукової фантастики. Але як би там не було, очевидно, що людина дуже давно припустила, що вона не самотня у Всесвіті. Задовго до появи потужних телескопів і автоматичних міжпланетних станцій.

Це припущення, в тому чи іншому вигляді, проіснувало багато століть. Ще в XIX столітті люди вірили, що позаземні цивілізації можуть жити майже на нашому подвір’ї — на Марсі. Ця віра знайшла відображення, як у художній літературі, так і в астрономічних дослідженнях. Не так давно ми розповідали про те, як труднощі перекладу ввели в оману Персиваля Лоуелла, людину, чия пристрасть до вивчення космосу призвела до відкриття Плутона. Подробиці цієї історії ви можете дізнатися тут, а ми повернемося до позаземних цивілізацій.

Два століття тому люди не просто вірили в їх існування, але навіть шукали способи зв'язатися з ними. Наприклад, німецький математик Карл Фрідріх Гаус (1777-1835 рр) пропонував вирубати посеред сибірських лісів величезну ділянку трикутної форми і засіяти її пшеницею. Він вважав, що такий знак буде помітний із іншої планети завдяки кольоровому контрасту, а форма вкаже на його рукотворне походження.

Подібну ідею трохи пізніше запропонував австрійський астроном Йозеф Йоганн Літтров (1781-1840 рр). Він хотів залити гасом круглий канал діаметром в 30 км і запалювати його ночами, щоб це змогли побачити мешканці сусідніх планет.

У 1869-му французькому винахіднику і поету Шарлю Кро (1842-1888 рр) спала на думку ідея побудови величезного дзеркала, за допомогою якого можна було б спрямовувати світло в бік Марса чи Венери (яка в той час теж вважалася придатною для життя). Він навіть міркував про те, щоб послати інопланетянам повідомлення, закодоване у світлових спалахах.

До початку XX століття мешканці інших світів і самі захотіли вийти з нами на зв'язок. Принаймні, такі ідеї озвучували відомі інженери тих часів. Наприклад, у 1901-му році винахідник Нікола Тесла (1856-1943 рр) повідомив, що прийняв дивний, можливо, інопланетний, сигнал за допомогою резонансного трансформатора — пристрою, який можна було використовувати для бездротової передачі даних, хоча він із його допомогою мав намір передавати електроенергію.

Винахідник Нікола Тесла одним з перших вловив іншопланетний сигнал. Так він думав

Через 19 років після цього Гульєльмо Марконі (1874-1937), який вважається винахідником радіо, також повідав про виявлення радіосигналів, що могли походити з іншого світу.

Ідея про можливість зустрічі, або принаймні зв'язку з зовсім іншим видом, вражала уяву, змушувала замислитися про місце людини серед зірок. Але з часом у неї знайшовся й інший, темніший, бік, що народжує страхи, домисли та спроби видати бажане за дійсне.

Тарілки на воді

«День незалежності», «На межі майбутнього», навіть комедійний «Марс атакує» — всі ці фільми наочно демонструють страх перед нашими сусідами, які цілком можуть виявитися недружніми. Але зародився він задовго до появи цих та інших науково-фантастичних блокбастерів.

У жовтні 1938 року на американському радіо CBS пролунав спектакль «Війна світів» за відомим романом Герберта Веллса, поставлений режисером Орсоном Веллсом. Відома легенда свідчить, що почувши її, багато американців не на жарт перелякалися, в країні почалася масова паніка.

За лаштунками радіопостановки «Війни світів» режисера Орсона Веллса, що налякала американців

Справедливості заради варто зазначити, що автори радіопостановки вдалися до хитрощів, аби полоскотати слухачам нерви. Трансляція переривалася «терміновими випусками новин» про висадку марсіан у штаті Нью-Джерсі. У 1938-му році у світі було неспокійно, слухачі звикли до екстрених повідомлень, однак ці інформаційні вставки застали їх зненацька.

Крім того, пізніше з'явилася версія, що історію з панікою роздули газети, які прагнули якомога болючіше вжалити радіостанції, що на той час стали для них серйозними конкурентами. Тому слово «паніка», яке використовувала преса, виявилося перебільшенням. Проте деяких слухачів радіопостановка дійсно налякала. А трохи згодом люди почали бачити різне!

Перший відомий «контакт» із інопланетянами відбувся в 1947 році поблизу гори Рейнір в штаті Вашингтон. Тоді американський підприємець і льотчик Кеннет Арнольд, що пролітав поблизу, побачив у небі дев'ять літаючих об'єктів. Очевидець стверджував, що вони рухалися «подібно до тарілок, що стрибають по воді» зі швидкістю кілька тисяч миль на годину. Пізніше, описуючи інцидент, журналісти помилилися і написали, що об'єкти мали форму тарілок. І хоча сам Арнольд стверджував, що вони радше нагадували півмісяць, все ж таки прижився термін «літаюча тарілка».

Може, цього випадку і не вистачило б для народження тенденції, але того ж року відбулася одна з найвідоміших зустрічей із НЛО в історії. Вільям Бразель, який працював на ранчо неподалік від міста Розвелл (штат Нью-Мехіко), знайшов на землі уламки невідомого об'єкта, що зазнав аварії. Бразель припустив, що натрапив на залишки літаючої тарілки, і повідомив про знахідку шерифу, а той передав звістку на базу ВПС, яка також знаходилася неподалік.

Військові швидко доправили своїх людей на місце події, але припустилися фатальної помилки: в першому пресрелізі з приводу інциденту вони заявили, що поблизу Розвелла розбився «літаючий диск». Пізніше вони усвідомили помилку і дали виправлену версію — крах метеозонда, але легенда вже народилася.

У подальшому історія НЛО в Розвеллі обростала дедалі новими подробицями — як офіційними, так і не дуже, забувалася і знову згадувалася, передруковувалася і переказувалася. Те, через які нетрі містифікацій, розслідувань і спростувань вона пройшла за 74 роки, заслуговує окремої розповіді, але до сьогодні вона залишається класичним прикладом контакту з неземною цивілізацією, оповитого урядовою таємницею.

Випуск газети Roswell Daily Record, котрий породив легенду про падіння прибульців в Розуеллі

Лише уявіть: останнього разу спроби розставити крапки над «i» в розвельському інциденті відбувалися минулого року. Тоді приводом стало вивчення щоденника Джессі Марсела, офіцера-розвідника ВПС, який побував на місці аварії та, ймовірно, зашифрував на папері ключі до розгадки історії. Але ж у світу тоді були дещо інші проблеми.

Розвельський інцидент не тільки не канув в архів історії за минулі десятиліття, але й послужив основою для іншого легендарного міфу — Зони 51. Це військова база в штаті Невада, куди, згідно з однією з уфологічних легенд, перевезли залишки літаючої тарілки й екіпажу, який упав в Нью-Мексико. Вважається, що насправді база існує для випробувань передових літальних апаратів і озброєнь, але військові зберігають її діяльність у таємниці, тим самим підігріваючи уяву конспірологів і кінематографістів.

Падіння тарілки в Розвеллі і таємниці Зони-51 — мабуть, найвідоміші уфологічні легенди, але далеко не єдині. Щорічно тисячі людей у всьому світі стверджують, що бачили непізнаний літаючий об'єкт. Тільки минулого року Національний центр повідомлень про НЛО зафіксував понад сім мільйонів таких зустрічей.

Аресібо і компанія. Славетні астрономічні інструменти, що стали історією

Як правило, у цих випадків знаходиться цілком земне пояснення. За НЛО приймають хмари дивної форми, повітряні кулі, ракети, що проходять випробування, і навіть сусідню планету Венеру. Часом прогрес підкидає і нові пояснення. Наприклад, в 2019-му, коли Ілон Маск почав запускати на орбіту перші партії супутників Starlink, їх часто приймали за НЛО. І досі приймають.

Утім, той факт, що люди часто видають бажане за дійсне в питанні існування інопланетян, аж ніяк не випадковий. Адже тих, хто вірить у них, на нашій планеті досить багато. В 2017-му році міжнародне дослідницьке агентство Glocalities провело опитування серед 26 тисяч жителів 24 країн із метою з'ясувати, чи вірять вони в існування розумних позаземних цивілізацій (не НЛО, які відвідували Землю, а саме позаземних цивілізацій). Ствердно відповіли 47% опитаних. Більше половини з них вважають, що ми повинні вступити з ними в контакт. Для порівняння: людей, які не вірять, виявилося лише 26%.

Тож значна частина населення світу вже визначилася з відповіддю на питання, чи одні ми у безкрайніх космічних просторах. Але де докази? Або, як свідчить парадокс Фермі, якщо у величезному і давньому Всесвіті є інопланетяни, то де вони всі? Відповісти на нього вчені намагаються вже багато років.

Життя розумне і не дуже

Взагалі пошук позаземного життя — вельми актуальна тема в сучасній науці. Просто зараз марсохід NASA Perseverance шукає на Червоній планеті сліди, які воно могло залишити після себе в минулому. Життя може існувати на супутниках Юпітера і Сатурна, а останнім часом подейкують, що воно може бути і на Венері, незважаючи на пекельні умови на планеті.

Учені дуже хочуть знайти його, планують дослідницькі місії, які можуть оцінюватися в мільйони доларів. Наприклад, робота апарату Dragonfly, який у наступному десятилітті шукатиме ознаки життя на вкритому метановими морями й озерами Титані (супутник Сатурна), коштуватиме NASA приблизно в $1 млрд.

Але це не ті інопланетяни, яких ми звикли бачити в кіно та серіалах. Це лише мікробне життя, яке, можливо, давно згасло. Так, якщо його вдасться знайти, це збагатить скарбничку знань людства, але транспаранти, які проголошують, що ми прийшли з миром, для контакту з ним не знадобляться.

А як щодо життя, яке можна побачити не лише в мікроскоп?

«Пошук позаземного інтелекту (англ. Search for Extraterrestrial Intelligence, SETI) — вкрай вузька галузь. У всьому світі набереться щонайбільше 20 чоловік, які задіяні в ній, а може і менше», — розповідає Chas News доктор Сет Шостак, головний астроном інституту SETI, розташованого в серці Кремнієвої долини, місті Маунтін-В'ю.

Сет Шостак, старший астроном інституту SETI в США

Інститут був заснований в 1984-му році, з тих пір дослідники тут шукають ознаки існування розумних істот за межами Землі. Здебільшого вони прислухаються і придивляються до радіосигналів і лазерних спалахів, які можуть вироблятися інопланетною технікою і долітати до нас із глибин космосу, долаючи величезні відстані.

Однак на нашій планеті і навколо неї вистачає різної техніки (наприклад, супутників), яка випромінює подібні сигнали. За словами Шостака, вчені інституту SETI отримують їх дуже часто, приблизно кожні 10 секунд. Звичайно, їх доводиться просто відкидати. Астроном відзначає, що перешкоди від земної техніки — серйозна проблема, з якою стикаються вчені в пошуках позаземного розуму. Та вона аж ніяк не єдина.

Сьогодні інститут SETI є унікальним закладом. Хоча б тому, що за межами США у нього на знайдеться аналогів. За словами Шостака, в минулому розумне позаземне життя шукали в СРСР та Італії, сьогодні інтерес до теми виявляє Китай і деякі інші країни Азії. Але поки що в цій галузі монополію зберігають американці.

Для мене той факт, що ми нічого не знайшли, не означає, що позаземних цивілізацій не існує. Просто експерименти були недостатньо масштабними

Крім інституту SETI, пошуком позаземного життя стурбовані фахівці проєкту Breakthrough Listen, який базується в Каліфорнійському університеті в Берклі. Його фінансує російський підприємець, співзасновник Mail.ru Group, Юрій Мільнер, що інвестує в IT і наукові проєкти по всьому світу. П'ять років тому він виділив $100 млн на пошуки розумного життя в рамках Breakthrough Listen.

Інституту SETI, розташованому всього в 50 км від установи колег, залишається тільки мріяти про такі ресурси. Як відзначає Сет Шостак, здебільшого діяльність інституту забезпечується пожертвами від приватних осіб. «Деякі жертвують по десять доларів на рік, деякі — тисячі доларів, а в минулому були і ті, хто жертвував мільйони», — говорить астроном.

Список мільйонерів, які радо віддавали семизначні суми на пошуки позаземного життя, вражає. Серед них були Вільям Г'юлет і Девід Паккард, які побудували відому компанію Hewlett-Packard, співзасновник Intel Гордон Мур, і Пол Аллен, який разом із Білом Гейтсом заснував Microsoft.

До слова, внесок останнього виявився настільки істотним, що його ім'ям була названа антенна решітка Аллена — комплекс радіотелескопів, що складається з 42 антен і розташований в 470 км на північний схід від Сан-Франциско. Співзасновник Microsoft виділив на проєкт близько $30 млн.

Цей об'єкт дозволив дослідникам SETI забезпечити незалежність своїх досліджень. До будівництва власного комплексу інституту доводилося користуватися чужими телескопами. Наприклад, відомим радіотелескопом Аресібо, який був зруйнований минулого року.

Ще одним джерелом фінансування закладу є NASA. Однак агентство не цікавиться пошуком позаземних розумних істот (принаймні, зараз). Його більше турбують дослідження в галузі астробіології і те саме мікробне життя, про яке ми говорили вище. Агентство готове виділяти на це гроші, тож, за словами Шостака, більшість учених в інституті SETI, а їх в установі близько сотні, працює саме над такими проєктами. Розумне життя за межами нашої планети шукають одиниці. І поки що ці пошуки успіхом не увінчалися.

Утім, ані брак фінансів, ані відсутність видимих результатів не зупиняє Шостака. «Для мене той факт, що ми нічого не знайшли, не означає, що позаземних цивілізацій не існує. Просто експерименти були недостатньо масштабними», — каже науковець.

І навіть якщо такі пошуки можуть комусь здатися безнадійними, його це навряд чи зупинить. Адже ним рухає цікавість. Ймовірно, його колеги, хоч би якими нечисленними вони не були, продовжують прислухатися до космічної тиші з тієї ж причини.

До появи антенної решітки Аллена вчені SETI мали бронювати час на чужих телескопах, конкуруючи з іншими астрономічними експериментами

А от у те, що інопланетяни вже бували на Землі, Шостак не дуже вірить. Принаймні, якщо не враховувати доісторичний період. На його думку, надто вже зручно виходить, що прибульці стали відвідувати нашу планету саме зараз, після винаходу супутників, літаків та інших технологій. Та й у те, що контакт із інопланетянами приховує влада (принаймні американська), вченому не віриться.

«Я працював із урядом, в них не дуже добре виходить зберігати таємниці», — говорить Шостак.

Але, мабуть, у питаннях позаземного життя люди частіше видають бажане за дійсне. Насправді, якщо нам і судилося вийти на зв'язок із іншими розумними істотами, що, можливо, населяють Усесвіт, то навряд чи це станеться десь у темному полі в американському штаті Нью-Мексико. Щоб отримати докази того, що ми не одні у Всесвіті, їх доведеться шукати. Незважаючи ані на фінансові труднощі, ані на теорії змови, ані на розчарування! А літаючі тарілки в темному небі краще залишити фантастам і кіноробам.

До ворожки не ходи. Як футурологи дивляться в майбутнє і кому це потрібно