17 листопада — Міжнародний день студента. Зараз свято відзначають переважно молодіжними вечірками, хоча передусім воно стосується студентської громадської активності. Саме студенти, у багатьох випадках, завдякі своїй енергії та бажанню побудувати справедливе майбутнє, змінюють світ. Наприклад — судяться з Apple з поводу того, що компанія перестала поставляти зарядки у комплекті з iPhone; створюють сервіси знайомств, які підбирають пари по мемах; протестують проти застосування систем онлайн-стежки під час іспитів.
А ще — вони роблять революції. Все почалося у 1939 році в окупованій фашистами Чехословаччині. 28 жовтня празькі студенти вийшли на демонстрацію з нагоди річниці проголошення Чехословацької держави. Німці мітинг розігнали, при цьому смертельно поранивши студента-медика Яна Оплетала. Його похорон перетворився на нову акцію протесту, на яку окупанти відповіли черговими репресіями. 17 листопада нацисти видали наказ про закриття усіх чеських університетів, відправили до концтаборів 1,2 тис. студентів, а вісьмох з них та одного викладача — розстріляли. В пам'ять про ці події в 1941 році Міжнародна рада студентів запропонувала 17 листопада відзначати День студента.
У наступні десятиліття студентство ще багато разів показувало свій революційний потенціал. Ось кілька таких прикладів.
Оксамитова революція
У 1989 році саме студенти зробили крок до падіння комуністичного режиму, який перебував при владі в Чехії останні 43 роки. 17 листопада в Празі зібрався 15-тисячний мітинг для вшанування пам'яті Яна Оплетала. Після завершення дозволеного владою зібрання студенти рушили до центру міста, щоб висловити протест проти комуністичного правління. Проте міліція перекрила шлях мирній ході та жорстоко розігнала мітингарів. Постраждали близько 600 осіб.
Ефект від дій силовиків виявився таким самим, як і в 2013 році, коли «Беркут» розігнав студентів на Майдані. У Чехословаччині масла у вогонь підлили і чутки про загибель студента Мартина Шмідта. Згодом з'ясувалося, що насправді ніхто не загинув, а сенсаційну новину придумала Драгоміра Дражска, чергова в одному з гуртожитків Празького університету, яка сама постраждала під час розгону мітингу.
Після цього країну охопили масштабні акції протесту. 20 листопада на вулиці Праги вийшли 100 тис. осіб, наступного дня — 200 тис. і з кожними наступним днем їхня кількість зростала. 27 листопада до загальнонаціонального страйку долучилося 75% населення країни. Комуністична влада на застосування сили більше не наважилась, а коли зрозуміла, що остаточно втратила підтримку, пішла на перемовини.
В результаті 10 листопада президент-комуніст Густав Гусак доручив сформувати перший некомуністичний уряд і невдовзі сам пішов у відставку. Революція перемогла без жертв і за свій безкровний характер отримала назву «оксамитової». А на честь подій 17 листопада 1989 року в Чехії та Словаччині щороку відзначається День боротьби за свободу та демократію.
Революція на асфальті
У травні 1968 року Францію охопили одні з наймасовіших протестів в її новітній історії, а Латинський квартал Парижу, населений переважно студентами, перетворився на справжнє поле бою. Каталізатором цих подій стала реформа вищої освіти, яка передбачала заборону на спільне проживання в гуртожитках хлопців та дівчат. Хоча це був лише формальний привід. Серед студентів давно зростало незадоволення консервативними порядками в університетах, на яке наклалося поширення серед молоді лівацьких ідей, втома від десятилітнього перебування при владі Шарля де Голля та зростання соціальної напруги в країні.
Протести розпочалися в кампусі Паризького університету в Нантері, згодом поширилися на Сорбонну та інші французькі виші. Ректорат на поступки йти не хотів та покликав на допомогу поліцію. Студенти відповіли масовими акціями непокори, які раз-у-раз переходили у сутички з силовиками. Свого піку вони досягли в ніч з 10 на 11 травня, коли близько 40 тис. протестуючих вступили в бій з поліцією в Латинському кварталі. Студенти будували двометрові барикади, палили машини, жбурляли у правоохоронців бруківку. Постраждали сотні осіб, 500 активістів заарештували.
Після цього протест остаточно вийшов за межі студентського середовища. Францію охопив загальнонаціональний страйк, в якому взяли участь 10 млн осіб. 30 травня президент де Голль виступив з промовою по телебаченню. Він звинуватив в усьому комуністів, відмовився йти у відставку, однак вирішив провести дострокові парламентські вибори. І на них переважна більшість французів, переляканих можливістю комуністичної революції та зануренням країни в хаос, проголосували за прибічників президента. Проте де Голль радів недовго. Вже наступного року французи на референдумі відмовилися підтримати ініційовану президентом конституційну реформу, після чого він пішов у відставку і невдовзі помер.
Бійня в Кентському університеті
Наприкінці 1960-х років масові студентські протести прокотилися по багатьох країнах Заходу, у тому числі США. По той бік океану молодь опинилася в епіцентрі руху проти расової сегрегації та війни у В'єтнамі. Студентські страйки часто закінчувались сутичками з поліцією та Нацгвардією, інколи з трагічними наслідками.
Найвідоміший такий випадок стався 4 травня 1970 року в Кентському університеті у штаті Огайо. В цей день студенти виступили проти рішення президента Річарда Ніксона розпочати вторгнення до Камбоджі для боротьби з комуністичними партизанами. Влада штату натомість направила проти молоді Нацгвардію. Військові спочатку намагалися розігнати мітингарів сльозогінним газом, а потім при так і не з'ясованих обставинах відкрили вогонь. 28 нацгвардійців протягом 13 секунд зробили 67 пострілів, вбивши чотирьох та поранивши ще дев'ятьох.
Після цього Штати охопив масштабний студентський страйк. Усього в акціях протесту взяли участь близько 4 млн осіб, а у Вашингтоні 9 травня пройшов 100-тисячний антивоєнний марш.
В результаті Ніксон у червні 1970 року погодився вивести війська з Камбоджі та створив комісію для розслідувань заворушень у студмістечках. Вона дійшла висновку, що стрілянина в Кенті була необґрунтована та рекомендувала заборонити видавати бойові набої нацгвардійцям, яких направляли проти студентів-демонстрантів. Проте врешті жоден із солдатів, які відкрили вогонь, так і не поніс покарання.
День Політехніо
У Греції 17 листопада відзначають свій День студента — День Політехніо, в пам'ять про повстання в Афінському політехнічному університеті 1973 року. У країні в 1968 році шляхом військового перевороту до влади прийшов режим «чорних полковників». Вибори скасували, громадянські права обмежили. Опозиціонерів вбивали та кидали за грати.
Лише на початку 1973 року лідер хунти Георгіос Пападопулос оголосив курс на часткову демократизацію. Він послабив цензуру та пообіцяв наступного року провести вільні вибори. Багато греків побачили в цьому демонстрацію слабкості режиму і стали вимагати швидших та радикальніших змін. І в центрі протесту опинилися саме студенти.
14 листопада студенти Афінського політехнікуму оголосили страйк та зайняли головний корпус університету. Спочатку вони вимагали негайного проведення виборів в органи студентського самоврядування, а коли наступного дня їх прийшли підтримати тисячі звичайних жителів столиці, вже відкрито виступили проти «полковників». Студенти сконструювали власну радіостанцію та закликали співгромадян до спротиву. Головним гаслом протестувальників стали слова «Хліб-освіта-свобода».
Спочатку влада намагалася ігнорувати мітингарів, проте на третій день виступів вирішила застосувати силу. 16 листопада на підступах до університету спалахнули вуличні бої. Силовики розсіяли більшу частину обурених і вночі пішли на вирішальний штурм. Район оточила бронетехніка, танк протаранив ворота в університетський двір, а снайпери відкрили вогонь. За офіційними даними, загинули 24 особи.
Після цього прихильники жорсткої лінії відсторонили Пападопулоса, а його місце зайняв генерал Дімітріос Іоаннідіс. Проте події в Політехніоні стали початком кінця хунти. Після того, як невдала спроба приєднання Кіпру до Греції в 1974 році закінчилася окупацією Туреччиною північної частини острова, колишні товариші відсторонили самого Іоннідіса і погодилися на вільні вибори. Врешті лідерів хунти засудили до довічного ув'язнення, а пам'ять про студентське повстання щороку вшановують у грецьких вишах.
Революція на граніті
Українські студенти брали активну участь в подіях обох Майданів: і в 2004, і в 2013 роках. А вперше в повну силу про себе вони заявили в 1990 році, коли влаштували «революцію на граніті» та змусили піти на поступки тодішнє комуністичне керівництво країни.
2 жовтня кілька десятків студентів зібралися на Жовтневій площі (сучасний майдан Незалежності) в Києві та висунули п'ять вимог до влади: відмова від підписання союзного договору; проведення позачергових виборів до парламенту на багатопартійній основі; відставка голови уряду Віталія Масола; повернення призовників-українців на територію України та націоналізація майна Компартії. Вже ввечері вони встановили наметове містечко, а 108 студентів оголосили голодування.
Апогею акція досягла 15 жовтня. Цього дня на чолі з студентами відбувся багатотисячний мітинг під стінами Верховної Ради, а їхньому лідеру Олесю Донію дозволили виступити з парламентської трибуни. Вже 17 жовтня депутати ухвалили постанову, згідно з якою погодилися виконати усі вимоги мітингарів, щоправда, не одразу. Лише Масола відправили у відставку 23 жовтня. Протягом року були реалізовані ще три пункти з програми «революціонерів на граніті», а Україна стала незалежною державою. Тільки Верховна Рада не пішла на перевибори і продовжувала працювати у тодішньому складі до 1994 року.
