Оновлено. Цей текст Сhas News вперше опублікував до Різдва 2023 року, коли ще тривали дискусії щодо перенесення свята. 24 травня 2023 Православна церква України (ПЦУ) на архієрейському соборі схвалила перехід на новий календар. Відтепер Різдво, Водохреще, Покрова та більшість інших свят посунуться назад на 13 днів. Далі — історія про те, чому взагалі виникли розбіжності із святкуванням серед християн.
Календарне питання
Коли точно народився Ісус Христос, ніхто не знає. Біблія на це питання відповіді не дає, відсутні згадки і в історичних документах. Однак у ІІІ—ІV століттях богослови дійшли консенсусу, що Різдво необхідно відзначати саме 25 грудня. І до сьогодні це рішення ніхто не ставить під сумнів — католики, православні та протестанти святкують день народження Спасителя 25 грудня. Інша справа, яким календарем при цьому вони користуються.
На момент зародження християнства в Римській імперії користувалися юліанським календарем, який ввів в обіг у 45 році до н. е. Юлій Цезар. Як для свого часу, цей календар був дуже точним. Астрономічний рік триває 365 діб, 5 годин, 48 хвилин та 46 секунд, а середня тривалість року за юліанським календарем складає 365 діб та 6 годин. Тобто різниця між астрономічним та календарним роками становить лише 11 хвилин та 14 секунд. Здавалося б, небагато. Тому ніхто на цю різницю спочатку не звертав уваги.
Однак згодом це вилилось у велику проблему. Через незначну похибку юліанського календаря за кожні 128 років набігала зайва доба. І тут в церкві забили на сполох, адже одного дня Великдень (дату якого вираховують за складною формулою) міг перетворитися з весняного на літнє свято, що суперечило усім традиціям.
Владнати це питання в 1582 році вирішив Папа Римський Григорій ХІІІ. Він списав одразу 10 зайвих днів, які набігли на кінець XV століття, і зобов'язав католиків вважати день, наступний після 4 жовтня, одразу 15-м жовтня. А щоб уникнути проблеми у майбутньому, наказав з кожних 400 років викидати три доби.
Новий календар, за ім'ям Папи, отримав назву григоріанського.
Більшість католицьких країн одразу виконали рекомендації Ватикану. Протестанти спочатку не хотіли потурати Папі, але за наступні два століття теж перейшли на новий календар. А от православні категорично засудили календарну реформу, яку назвали «латинською єрессю».
Чи не найбільше проблем це викликало для українців, більшість з яких дотримувались православної віри, але проживали у католицькій Речі Посполитій. Влада спочатку спробувала насадити новий календар силою і розпорядилася позачиняти православні храми 4 січня (на той час — 25 грудня за юліанським календарем), коли православні святкували Різдво.
Центром протистояння став Львів, де навіть спалахнули сутички. В результаті польський король вирішив не провокувати подальший конфлікт і дозволив православній церкві у богослужінні дотримуватися старого стилю.
Фактично така ж ситуація і тепер. Українці у повсякденні живуть за григоріанським календарем, але Різдво та інші церковні свята віряни православних церков відзначають за юліанським. Тільки через похибку останнього різниця між календарями зараз складає вже 13 діб.
Відповідно, 25 грудня за юліанським календарем дорівнює 7 січня за григоріанським. Але тільки до 2101 року — тоді різниця між ними зросте до 14 діб, тобто Різдво доведеться святкувати 8 січня. Звісно, якщо за наступні 80 років календарну проблему остаточно не вирішать.
Реформа часу для православних
У ХІХ столітті на політичній карті Європи побільшало православних країн. До величезної Російської імперії додалися Греція, Болгарія, Сербія, Чорногорія та Румунія. Усі вони продовжували користуватися юліанським календарем як у церковних, так і у світських справах.
Але з глобалізацією економічних зв'язків стрибки у часі на кордонах, викликані відмінністю календарів, створювали все більше труднощів. Першою цю проблему владнала Болгарія, яка в 1916 році перейшла на григоріанський календар — але тільки у світському житті. 1918 року аналогічні рішення ухвалили Українська Народна Республіка та більшовицька Росія, в 1919-му — Югославія та Румунія, в 1923-му — Греція.
За світською владою підтягнулися і церковні ієрархи. Влітку 1923 року Константинопольський патріарх Мелетій IV скликав Всеправославний конгрес, який рекомендував помісним церквам перейти на новий календар.
Втім, православні керманичі через давні розбіжності з католиками не могли просто перейняти варіант, запропонований Папою Римським. Тож вони обрали календар, розроблений сербським астрономом Мілутіном Міланковичем, який назвали новоюліанським.
Його головна особливість полягає в незначній зміні правила обрахунку високосних років. Тому в новоюліанському календарі, на відміну від григоріанського, вилучаються не 3 доби за 400 років, а 7 — за 900. Проте на практиці ця різниця стане помітною аж в 2800 році, а до того усі свята збігатимуться і в католиків, і у православних.
Згодом рекомендації конгресу трохи переглянули. Дату святкування Великодня вирішили визначати за юліанським стилем. Оскільки відповідно до нових календарів інколи вона може випадати раніше єврейського Песаха, що суперечить настановам першого Вселенського собору 325 року і було одним із головних аргументів критиків календарної реформи.
Майже одразу на новий календар перейшли Константинопольська, Елладська, Кіпрська та Румунська православні церкви, а за наступні десятиліття — ще чотири. Цікаво, що серед перших також могла бути Російська православна церква.
Восени 1923 року Московський патріарх Тихон погодив перехід на новий стиль, однак вже за місяць передумав. Крім спротиву російського духовенства, яке дотримувалося консервативних поглядів, важливу роль зіграло і небажання підкорятися більшовикам, які активно лобіювали календарну реформу. Наприклад, радянська влада в 1920-х роках, коли ще дозволялось святкувати Різдво, зробила вихідним днем 25 грудня замість 7 січня.
Складнощі переходу
Запровадження новоюліанського календаря в Греції теж відбулося не без проблем. Якщо керівництво Елладської церкви це рішення у цілому схвалило, то багато звичайних священників та вірян його розкритикували.
Противники нововведень, вони ж старостильники, наводили купу аргументів. Наприклад, що реформу може ухвалити лише Вселенський собор, а не конгрес з 10 учасниками, чи що при народженні Христа усі користувалися юліанським календарем, а тому від нього не можна відмовлятися. Ну і на додачу звинувачували реформаторів у тому, що вони продалися Папі Римському, масонам чи навіть дияволу.
Спочатку протистояння мало більш-менш мирний характер. Однак у травні 1927 року активіст старостильного руху перукар Константин Караяннідіс накинувся з ножицями на архієпископа Афінського Хризостома, відрізав тому шмат бороди та поранив обличчя.
Після цього керівництво Елладської церкви звернулося за допомогою до уряду і той відповів репресіями проти старостильників. Опозиційних священників заарештовували, їхні храми позачиняли. Час від часу це супроводжувалося кривавими сутичками із вірянами.
В 1935-му до старостильників приєдналися три єпископи, після чого їхній рух оформився в Істинно православну церкву Греції. Активне протистояння тривало ще два десятиліття. В залежності від позиції правлячого прем'єр-міністра старостильники то йшли в підпілля, то отримували формальне визнання. Втім, за цей час противники календарної реформи встигли між собою розсваритися та поділитися на кілька окремих церков, однак і до сьогодні вони нікуди не зникли.
Подібно розвивалися події і в інших країнах. Кожну церкву, яка перейшла на новоюліанський календар, супроводжував розкол та відокремлення окремої старостильної церкви. Відмова від давніх традицій ніде не далася легко.
