404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Чотири історії про виключення з партії, які доводять, що демократія однозначно краща за диктатуру
Getty images

15 березня нардепа Олександра Дубінського виключили з партії «Слуга народу» за порушення статуту і непокору керівним органам партії. Напередодні депутат мав публічний диспут з Юрієм Костюком, заступником голови Офісу президента. Вони обговорювали питання, чи зміг би Дубінський стати політиком без підтримки бренду «Слуга Народу». Підсумовуючи свої аргументи, Дубінський у властивій йому витонченій манері запропонував Костюку «сходити нх». На що отримав не менш вишукану відповідь: «Нх зайнято — ти там міцно і надовго оселився».

Це листування демонструє вольтеріянську вільність нинішніх партійних традицій і вселяє в душу почуття радості за те, що ми живемо в Україні 2021 року, а, наприклад, не в радянській Росії 1933-го. Там, відповідно до квітневої постанови ЦК ВКП(б) «Про очищення партії», Дубінського напевно віднесли б до такої категорії «ворогів народу», як «відкриті і приховані порушники залізної дисципліни партії і держави, які не виконують рішень партії і уряду, піддають сумніву і дискредитують рішення і встановлені партією плани балаканиною про їх «нереальність» і «нездійсненність». Втім, пункти, де сказано про «кар'єристів і шкурників», а також «тих, що морально розклалися», теж би підійшли. І наслідки цього були б для Дубінського більш ніж сумні.

Та сама вольтеріянська дискусія / відкриті джерела

Політичні кар'єри в Україні не дуже залежать від дотримання суворої партійної дисципліни. І це ознака демократії. При диктатурі — такій, що народжується, а тим більше усталеній, — виключення з партії стає для людини чорною міткою. Прикладів партійних ізгоїв у світовій історії вистачає. Вони всі різні, але всі — повчальні.

Лев Троцький, радянська Росія

Троцький був одним з організаторів жовтневого перевороту 1917 року, доклав руку до створення Червоної Армії, його вважали ідеологом Комінтерну. З 1923 року він стає лідером внутрішньопартійної лівої опозиції. Серед іншого, її учасники виступали «за справжню робітничу демократію», «проти непмана, куркуля і бюрократа». Проти Троцького почалася пропагандистська кампанія. Йому пригадали національність: мовляв, товариш Бронштейн «відкидає можливість побудови соціалізму в одній країні, тому що через свою національність не вірить в силу російського народу».

У листопаді 1927-го від прихильників Троцького вже вимагали припинити збори на приватних квартирах (так звані «змички»). Організація ним нелегальної друкарні і несанкціонованої маніфестації на честь 10-річчя приходу до влади більшовиків стають приводом для виключення Троцького з партії, а потім і з «Товариства старих більшовиків».

Лев Троцький був одним з організаторів жовтневого перевороту / Getty images

У 1928-му його висилають до Алма-Ати. Восени «контрреволюційну діяльність» Троцького обговорюють на партійному Політбюро. А після того, як останній відкидає усний ультиматум Сталіна -- припинити політичну діяльність, -- баламута висилають за межі СРСР. У лютому 1929-го на пароплаві «Ілліч» (колишній «Микола II») Троцький разом з сім'єю і в супроводі співробітників спецслужб відпливає з Одеси до Константинополя.

Його позбавляють радянського громадянства. Троцький кидається то туди, то сюди: Франція, Норвегія, нарешті, в 1936 році, — Мексика. Там у серпні 1940-го його і наздоганяє льодоруб агента НКВС Рамона Меркадера. Через декілька днів в «Правді» виходить публікація «Безславна смерть Троцького». Її автор — сам Сталін, і в ній, зокрема, йдеться: «Іноземні розвідки позбулися довголітнього запеклого агента, що не гребував жодними засобами для досягнення своїх контрреволюційних цілей».

Рудольф Гесс, Третій Рейх

Рудольф Гесс познайомився з Гітлером 1920 року у в'язниці. Там він зблизився з майбутнім фюрером настільки, що допомагав писати тому «Майн кампф». У 1925 році Рудольф Гесс отримав партійний квиток за номером 16 і став особистим секретарем Гітлера. Його відданість була настільки явною, що навіть з'явилися чутки про їхній інтимний зв'язок, а секретар Гітлера отримав прізвисько «фройляйн Гесс».

Коли нацисти прийшли до влади, Гесс став заступником фюрера по партії і рейхсміністром (посада приблизно відповідає українському віцепрем'єру без портфеля), по суті, — другою людиною в Німеччині. Він не поступався за впливовістю Герінгу та Гіммлеру.

Рудольф Гесс — друга людина в Німеччині / Getty images

Любов скінчилася 10 травня 1941 року, коли Гесс за власною ініціативою вирішив полетіти до Великобританії — переконати Лондон у невідворотності перемоги Німеччини і закликати британців вийти на переговори про мир. Він нічого нікому не сказав, лише написав Гітлеру листа, який мали передати фюреру вже після того, як літак, котрий пілотував особисто Гесс, приземлиться на островах. Втім, відшукати без штурмана приватний аеродром у Шотландії, де початково планував сісти Гесс, він не зміг і вистрибнув з літака з парашутом. Пошкодив ногу, але вижив і здався у полон англійцям.

Британська влада спочатку не повірила, що до них завітав «наці №2». Вінстон Черчилль, прем'єр-міністр, дізнався про прибуття Гесса увечері 11 травня під час перегляду кінофільму. Він потрактував цю інформацію як фантастичну і спокійно додивився комедію до кінця.

У Рейху пошепки розповідали анекдот:

Черчілль: «Так це ви той божевільний?».

«Ні, — скромно відповідає Гесс, — я лише заступник».

Аугсбург, звідки піднявся в повітря літак заступника Гітлера, стали називати «містом несподіваного підйому». Але у керівництва Рейху почалася справжня істерика.

11 травня, дізнавшись про втечу Гесса, Гітлер, за свідченням Альберта Шпеєра, свого улюбленого архітектора, видав «нечленороздільний, майже звіриний крик». А за два дні, під час наради з партійною верхівкою в Бергхофе, в люті заявив: «Ця людина для мене мертва, і він буде повішений там, де ми його схопимо». Найбільше фюрера розлютило, що Гесс «покинув своє місце у годину прийняття найважливіших рішень заради романтичної ідеї самостійної участі в політиці, що є безпрецедентним порушенням довіри і дисципліни».

Гесса позбавили всіх посад. Вулиці і площі німецьких міст, що носили його ім'я, перейменували. Його портрети зникли звідусіль. У нових виданнях «Майн кампф» його ім’я вже не згадували

Гесса позбавили всіх посад. Вулиці і площі німецьких міст, що носили його ім'я, перейменували. Його портрети зникли звідусіль. У нових виданнях «Майн кампф» його ім’я вже не згадували. Його родичів та підлеглих також вигнали з партії і відправили або на фронт, або до концтабіру.

Домовитися з англійцями про мир Гесс не зміг. Більш за те, у Британії відмовилися трактувати приліт Гесса як дипломатичний візит доброї волі, на що сподівався Гесс. Чотири роки війни він провів у лондонській в'язниці. У жовтні 1945-го нациста повернули до Німеччини, щоб він постав перед Нюрнберзьким трибуналом як один з 24 головних військових злочинців Третього Рейху. Суд призначив йому покарання у вигляді довічного ув'язнення. Гесса помістили у в'язницю Шпандау у Західному Берліні, де 17 серпня 1987 року у віці 93 років він наклав на себе руки, повісившись на дроті закріпленого на віконній ручці подовжувача.

Лю Шаоци, Китай

Лю Шаоци був одним з керівників компартії Китаю і кілька років — головою КНР. Його вважали офіційно визнаним спадкоємцем Мао Цзедуна, його портрети публікували поруч з зображеннями «великого керманича» в центральних газетах — на одному розвороті і однакового розміру. Так тривало до того, як в країні вибухнула «культурна революція», яку Лю Шаоци не підтримав.

Під час пленуму ЦК КПК 1966 року Лю піддали жорсткій критиці. Незабаром його почала паплюжити і преса. Його називали «китайським Хрущовим», який збирається вести країну по капіталістичному шляху. Лю довелося виступити з покаянними статтями, де він визнавав свої помилки, але продовжував стверджувати, що він — справжній комуніст.

Лю Шаоци (у центрі) поруч з Мао Цзедуном (зліва)  / Getty images

У жовтні 1968 року ЦК КПК звинуватив Лю в «контрреволюційній діяльності». Його виключили з партії і змістили з усіх постів. Відразу ж газети зарясніли заголовками про те, що злочинів Лю вистачить для смертного вироку. За порадою Цзян Цин, дружини Мао Цзедуна, дочку Лю — Шаоци змусили очолити кампанію по скиненню батька. Мао відмовив своєму колишньому наступникові в задоволенні прохання вирушити на батьківщину в село, щоб вести там селянське життя. За офіційною інформацією, Лю помер у в'язниці міста Кайфин у листопаді 1969 року. Хоча є версія, що його закатували.

У 1980 році Лю реабілітували. Сьогодні в Пекині його називають «видатним пролетарським революціонером старшого покоління і героєм, полеглим в ім'я революції».

Жан-Марі Ле Пен, Франція

Сьогодні прізвище Ле Пен найчастіше згадують у зв'язку з ім'ям Марін — лідера партії «Національний фронт» і конкурента Еммануеля Макрона на президентських перегонах. Втім, консервативно-націоналістичну партію «Національний фронт» у 1972 році створив її батько — 92-річний політик Жан-Марі Ле Пен. Він п'ять разів брав участь в президентських перегонах, і навіть одного разу, в 2002 році, вийшов у другий тур. Але його політичні погляди ніколи не знаходили у французів широкої підтримки. Наприклад, за висловлювання про те, що газові камери були «лише епізодом в історії Другої світової війни», його оштрафували на 1,2 млн франків (€183 тис.).

А у 2014-му за закриття його відеоблогу на сайті «Національного фронту» проголосувала навіть його донька Марін. Тоді Ле Пен-старший сказав досить двозначну фразу про кіноактора єврейського походження Патріка Брюеля: «Оn fera une fournée la prochaine fois» — «Наступного разу ми складемо з них цілу партію». Річ у тім, що французьке слово fournée, приміром, як українське «коса», має декілька значень — це може бути як партія, так і дрібна монета, або ж піч з випічкою. Тому у цьому вислові багато хто побачив натяк на печі крематоріїв в нацистських концтаборах.

Жан-Марі Ле Пен у буквальному сенсі створив головного опонента Емануеля Макрона / Getty images

У травні 2015-го членство Ле Пена в «Національному фронті» призупинили. У відповідь Жан-Марі заявив, що відрікається від своєї дочки, яка очолила партію. У серпні того ж року його виключили з партії остаточно. Якийсь час він зберігав статус почесного голови. Але в березні 2018-го з'їзд «Національного фронту» скасував цю посаду, і старий, опинившись у такому безрадісному становищі, вирішив вступити в європейську партію націоналістів «Альянс за мир і свободу», яку у великій політиці сприймають виключно як спільноту «фріків», що не має жодних політичних перспектив. Хоча, у порівнянні з наведеними вище історіями, життя Ле Пена здається жахливо нудним.

Наскільки нудним після виключення з партії виявиться життя Олександра Дубінського, залежить від того, наскільки сильним буде бажання Джо Байдена раз і назавжди покінчити з Коломойським (якого нинішній президент США колись назвав «скалкою у дупі»), і в якій мірі війна проти Коломойського торкнеться його оточення. Хто опиниться у числі підозрюваних — лише менеджери «Приватбанку», які виводили гроші вкладників з фінустанови, або правосуддя зацікавиться і колишнім медіакілером олігарха, на якого американці вже наклали санкції за втручання у вибори в США?

Осередок «Слуги народу» звільнив Дубінського із керівних посад партії. Він це заперечує
Дубінського виключили з партії «Слуга народу» — за порушення статуту та непокору