Путін любить вихвалятися своїм спотвореним баченням історії. Напередодні повномасштабного вторгнення він у черговий раз прочитав росіянам лекцію на тему: «як Ленін створив Україну». А 30 вересня, оголошуючи про анексію окупованих територій, провів урок псевдоісторії про «колоніальну експансію Заходу» та «злих англосанксів».
Не відстають від свого лідера і кремлівські пропагандисти. Намагаючись виправдати анексію, вони розповідають про визнані Заходом референдуми щодо зміни кордонів. Нібито вони нічим не відрізняються від організованого окупантами дійства, які у Москві наполегливо продовжують називати «референдумами».
«Референдумна» пропаганда
Список із пропагандистської методички обов'язково включає референдуми у Саарі 1957 року та Словенії, Хорватії, Україні, Литві, Естонії, Латвії, Грузії, Вірменії, Азербайджані і Туркменістані в 1990-1991 роках. А щоби якось дорікнути Вашингтону до них додають ще більш давній приклад — проголошення в 1836 році незалежності Техасу від Мексики і його приєднання в 1945 році до США.
Проте такі порівняння недоцільні, адже вистава, яка проводилася на окупованих територіях, апріорі не може вважатися референдумом. Оскільки останній передбачає вільне волевиявлення населення, яке не можливе під наглядом людей зі зброєю у руках.
Так, жоден із визнаних Заходом референдумів, на які посилаються кремлівські пропагандисти, не проходив за підтримки окупаційних військ.
Можливі лише протилежні випадки, як, наприклад, у країнах Балтії у лютому-березні 1991 року. Тоді референдуми про незалежність Литви, Латвії та Естонії проходили за наявності на їх території військ СРСР, зі складу якого вони як раз і виходили.
Якщо ж проводити історичні паралелі, то для путінських«референдумів» можна знайти більш доречні аналоги.
Наприклад, у квітні 1938 року нацисти провели плебісцит, який мав підтвердити аншлюс Австрії.
Питання у бюлетені було лише одне: «Чи згоден ти з об’єднанням Австрії з Німеччиною, яке сталося 13 березня 1938 року, і чи голосуєш за список нашого фюрера Адольфа Гітлера?».
За офіційними даними, тоді «за» проголосували 99,7%. Однак цей випадок у списку російських пропагандистів чомусь відсутній.
Анексія країн Балтії
Подібні приклади є і в історії росії ХХ століття. Наприклад, анексія в 1940 році Литви, Латвії та Естонії. Тоді події в балтійських республіках розвивалися за однотипним сценарієм, який до того ж перекликається із сьогоднішніми намаганнями путіна. Ось він:
Вересень-жовтень 1939 року — під страхом німецького чи радянського вторгнення уряди Литви, Латвії та Естонії підписують договори про взаємодопомогу із СРСР. Про те, що Сталін вже таємно узгодив їх захоплення з Гітлером вони не знали. У межах укладених угод до країн вводяться поки ще невеликі військові контингенти.
14-16 червня 1940 року — СРСР висуває ультиматуми Литві, Латвії та Естонії: уряди цих країн нібито порушили умови договорів про взаємодопомогу, а тому для їх належного виконання треба сформувати нові уряди і дозволити ввести додаткові військові підрозділи.
Важливе уточнення: оголошенню референдумів передувало розгортання радянських військ уздовж кордонів балтійських республік.
Ще одне важливе уточнення: в цей час нацистська Німеччина завершує розгром Франції, у Європі їй продовжує протистояти тільки Британія, тобто допомоги чекати не було звідки.
Як результат, Литва, Латвія та Естонія ультиматуми приймають. В країни заходять радянські війська, розпочинається їх повна окупація. Водночас відбувається формування прокомуністичних урядів та проголошуються дострокові парламентські вибори.
14 липня 1940 року — вибори. У світлі нинішніх дій кремля саме цей етап викликає найбільше аналогій. Адже як зараз «референдуми», так і тоді «вибори» мали створити ілюзію дотримання законних процедур та продемонструвати «добровільний» харакетр анексії — насамперед в очах самої влади та населення СРСР/росії.
До голосування тоді в кожній з країн допустили лише один виборчий список — Союз/Блок трудового народу Литви/Латвії/Естонії. Інші кандидати або самі зняли свої кандидатури, або їх усунули під приводом порушення законодавства (ще один варіант — заарештували) .
Офіційні результати виборів: Литва — явка 95,5%, за комуністів проголосували 99%, Латвія — відповідно 94% і 97%, Естонія — 84% і 92%. Для порівняння ось такі результати росіяни зараз намалювали на своїх «референдумах»: Херсонщина — 76,8% (явка) та 96,7% («проголосували» за приєдання до рф), Запоріжжя — 85,4% і 97,8%, Донеччина — 97,5% і 98,6%, Луганщина — 92,6% і 97,9%.
21-22 липня 1940 року новообрані парламенти проголошують створення трьох «радянських соціалістичних республік» і одразу просяться до складу СРСР. 3-6 серпня Верховна Рада СРСР ці «прохання» задовольняє.
З кожним із цих етапів проглядаються паралелі із сучасними планами Кремля, а якщо вдаватися до історичних деталей — то їх буде ще більше. У Литві, Латві та Естонії в 1939-1940-х роках теж були свої «антимайдани», Медведчуки (хоч звісно і не куми Сталіна) та колаборанти статусом понижче.
Однак їх наявність та нібито «добровільне» входження до СРСР суті тих подій не змінили — це була саме анексія. І пересічні литовці, латиші та естнонці це добре пам'ятали та пам'ятають.
Саме тому в 1991 на референдумах (у Литві та Латвії вони називалися опитуваннями) стояло питання не про проголошення незалежності, а про її відновлення. А зараз країни Балтії є одними із найпослідовніших союзників України у війні з росією.
Республіка Техас
Щодо республіки Техас, яка останніми днями так полюбилася російським пропагандистам, то історія проголошення її незалежності та приєднання до США теж не має нічого спільного із сучасними подіями. На користь цього можна наводити багато аргументів, проте найголовнішими є два з них.
По-перше, на американському континенті тоді активно проходив процес державотворення. Так, Мексика здобула незалежність лише в 1821 році за результатами одинадцятирічної війни з Іспанією. А вже в 1823 році від неї відкололася Центральноамериканська федерація, яка згодом сама розпалася на Гватемалу, Коста-Ріку, Сальвадор, Гондурас та Нікарагуа.
Така ж доля спіткала і Велику Колубмію, яка здобула незалежність від Іспанії в 1819 році і за десять років розпалася на сучасну Колумбію, Венесуелу та Еквадор. Тож Техаська революція добре вписувалась у цю тенденцію.
По-друге, США не окуповували Техас. Місцеві американські переселенці фактично самотужки розбили мексиканські війська і вибороли незалежність, яку, до речі, з часом визнали Франція, Бельгія, Нідерланди та Велика Британія. США ж лише в 1845 році погодилися прийняти Республіку Техас до свого складу у якості 28-го штату.
І ще один важливий нюанс. Одночасно із Техаською революцією по інший бік океану російська імперія вела кровопролитну війну з метою остаточного підкорення народів Північного Кавказу. «Референдумів», щоби визначити ставлення місцевого населення до такого ходу подій, царські генерали звісно не проводили.
