Володимир Путін пішов на чергову ескалацію конфлікту, визнавши «незалежність» своїх маріонеткових утворень «ДНР» і «ЛНР». А перед цим цілу годину розповідав росіянам про своє бачення історії та геополітичної карти світу з погрозами на адресу України й НАТО.
Останнім часом кремлівський правитель усе частіше пробує себе у ролі історика. В липні минулого року він випустив довжелезну статтю, де переконував, що українці та росіяни один народ, а Україну як державу вигадали більшовики та особисто Ленін.
Що це маячня та реінкарнація шовіністичних уявлень доби Російської імперії, писали і в Україні, і за кордоном. Зокрема, детальний відгук із розвінчуванням викладених у статті міфів підготували співробітники Інституту історії України НАН та просвітницького проєкту LIKBEZ. Історичний фронт.
Навряд його читав Путін. Та навіть якби читав, малоймовірно, що думка українських істориків вплинула б на його погляди. Навпаки, дуже вірогідно, що вигадана ним історична схема стане обов'язковою і єдиною прийнятною у РФ. Тож не дивно, що 21 лютого Путін знову повторив свої улюблені міфи. Стосовно спростування кожного з них вже написано купа наукових статей та монографій. Ми ж дуже стисло розповідаємо, як Путін намагається перекрутити історію.
Президент знову, хоч і коротко, нагадав про свої претензії на південні регіони України. Зокрема, розповів, як місто Очаків «приєднали до Росії» завдяки мужності Олександра Суворова, та згадав про «Новоросію» — території північного Причорномор'я, які в кінці XVIII століття увійшли до складу Російської імперії внаслідок війн з Османською імперією. А потім обурився, що в сучасній Україні намагаються «піддати забуттю» ці події та імена російських військових.
Однак такий погляд на історію підходить лише для виправдання імперських зазіхань. Та й відповідно до нього Україна сама може спокійно вважати своєю історичною територією Москву з околицями — адже ці землі підкорювали та заселяли київські князі.
Що ж до приєднання північного Причорномор'я, то східна його частина спочатку увійшла до складу Запорозької Січі і лише після її зруйнування за наказом Катерини ІІ була остаточно інкорпорована до Російської імперії.
У російсько-турецьких війнах важливу роль відіграли як набрані на території України вояки, так і козаки. Зокрема, при облозі згаданого Путіним Очакова. Тоді козаки під командуванням Антіна Головатого відзначилися в розгромі турецького флоту, а потім штурмом взяли фортецю на острові Березань, після чого місто опинилося у повній блокаді.
Та справа не у війнах. Території північного Причорномор'я було мало завоювати, їх ще треба було заселити. І робили це силами українців. За результатами перепису 1897 року, українську мову назвали рідною 66,1% населення Харківської, Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній, а російську — лише 19,4%. І при цьому необхідно враховувати, що в Криму (на той момент це частина Таврійської губернії) і українці, й росіяни складали меншість — відповідно 11,9% та 33,1%.
Судячи з промов Путіна, і вчорашня не виняток, з усіх комуністичних керманичів він найбільше поважає Сталіна, а Леніна майже ненавидить. На думку президента РФ, лідер більшовиків, створивши СРСР, одночасно передрік його розпад, оскільки підтримав появу у складі держави фіктивних радянських республік. Тож не дивно, що у 2020 році в Росії на державному рівні фактично проігнорували 150-річчя з дня народження «вождя світового пролетаріату».
Натомість Путін думає, що в Україні мають ледь не молитися на Леніна. Адже, на переконання російського очільника, саме лідер більшовиків придумав і створив Україну. Так нинішній правитель Росії одним махом перекреслив усі попередні надбання російських пропагандистів, які ще кілька років тому твердили, що Україну придумали в Австро-Угорщині.
Не будемо заглиблюватися у фейкові теорії. Єдина правдива теза, яка прозвучала вчора зі слів Путіна, полягає в тому, що більшовики справді для зміцнення своєї влади вирішили зіграти на національному питанні та створити формально рівноправні республіки у складі однієї держави.
Саме так вони діяли в Україні на початку своєї експансії. Однак ні саму державу, ні її кордони вони не вигадували. Після Лютневої революції в Києві представники українських партій та рухів утворили Центральну Раду. У червні 1917 року вона проголосила автономію українських земель, а в листопаді — після більшовицького перевороту в Петрограді — Українську Народну Республіку.
УНР постала на території 9 губерній колишньої Російської імперії, де українці складали більшість населення. Остаточне ж визначення кордонів та приєднання інших земель з українським населенням мали вирішити шляхом переговорів.
І саме ці кордони та на початку навіть назву держави скопіювали більшовики. Самі вони нічого не вигадували.
Не зумівши організувати переворот в Києві, надіслані з Росії загони захопили Харків, де більшовики проголосили власну Українську Народну Республіку, що формально і вела війну з Центральною Радою. Вже потім вона змінила назву на Українську Соціалістичну Радянську республіку, яку в 1922 році включили до складу СРСР.
При цьому її кордони формувалися за запропонованим ще Центральною Радою національним принципом. Щоправда, в результаті значну частину населених українцями земель більшовики залишили у складі Росії — для прикладу, до 1924 року нинішній російський Таганрог входив до складу Донецької губернії УСРР.
У своїй промові Путін твердив, що при формуванні кордонів радянської України Ленін з соратниками «грубо відібрали у Росії її історичні території», а «у мільйонів людей, які там проживали, нічого не питали». У його уяві історичні російські території, мабуть, асоціюються з усіма територіями, що входили до складу Російської імперії. При цьому він постійно забуває, хто ці землі розвивав та населяв.
Наприклад, значну частину Воронезької області Російської Федерації у 1652-1752 роках займав Острогозький слобідський козацький полк. Тобто це частина українського історичного регіону — Слобожанщини, де ще на початку ХХ століття більшість населення становили українці. Аналогічна ситуація і з Кубанню, колонізованою колишніми запорозькими козаками.
Що ж до народного волевиявлення, то якби більшовики дозволяли його вільно проводити, вони б взагалі ніколи не прийшли до влади — 1917 року на виборах до Установчих зборів ця партія отримала лише 24% голосів. А вільні опитування та референдуми стосовно кордонів у тоталітарній державі були просто неможливими.
Однак і за їхньої відсутності можна припустити, як місцеве населення ставилося до змін кордонів. У квітні 1924 року Таганрозький виконком підготував доповідь, відповідно до якої і місто, і навколишній округ рекомендувалося залишити у складі України.
Зокрема, у документі згадувалося, що в регіоні українці складають 77% населення. Однак за три місяці в Москві керівництво компартії вирішило по-іншому і передало території РСФРР.
У Путіна багато претензій не лише до заснування, але й до загибелі СРСР. Він багато говорив про «націоналістичну бацилу», але врешті-решт дійшов висновку, що націоналісти не відіграли вагомої ролі у проголошенні незалежності колишніх радянських республік.
На його переконання, це все результат стратегічних помилок керівництва КПРС та загравання з місцевими елітами. В останньому твердженні, безумовно, є частина правди. Однак без масштабних національних рухів, які зуміли постати на фоні деградації тоталітарного режиму, радянські республіки не наважилися б на розрив з Москвою.
Наприклад, можна згадати «революцію на граніті» — акцію протесту українських студентів у жовтні 1990 року, яка завершилася відставкою уряду та показала слабкість комуністичного режиму.
У своїй промові Путін наголосив, що доля СРСР була вирішена ще в 1989 році із ухваленням пленумом КПРС нової національної політики партії, що передбачала розширення прав союзних республік. Він навіть двічі процитував цей документ.
Однак при цьому президент РФ жодним чином не згадав про події серпня 1991 року. Тоді ідейні попередники Путіна, які теж мріяли про збереження радянської, а фактично російської, імперії, спробували силою реставрувати старі порядки. Нічого з цього їм не вдалося.
Путч з тріском провалився і вбив останній гвіздок у труну СРСР. 24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність, хоча ще на початку року про неї могли лише мріяти.
