29 січня 1874 року народився Джон Девісон Рокфеллер-молодший. Другий представник впливової американської династії, прізвище якої стало синонімом шаленого багатства. Хоча це трохи спрощене бачення.
Рокфеллери не лише володіють мільярдними статками, а й відомі як щедрі благодійники. Так, Джон Девісон-молодший за своє життя пожертвував понад $500 млн. Зокрема купив за $8,5 млн земельну ділянку на Мангетенні, яку потім передав для будівництва штаб-квартири ООН.
Засновник династії Джон Девісон Рокфеллер у юності мріяв заробити $100 тис. та дожити до 100 років. Перше завдання він перевиконав у багато разів, а до реалізації другого не вистачило двох років і півтора місяця.
Майбутній мільярдер уперше вийшов на роботу 26 вересня 1855 року. Цю дату він запам'ятав на усе життя та згодом відзначав гучними вечірками. Однак це буде потім.
У 1855 році 16-річний виходець з бідної родини радісно погодився на роботу помічником бухгалтера з мізерною зарплатнею — за перші три місяці він отримав лише $50.
А вже в 31 рік заснував компанію Standard Oil з капіталом у $1 млн. Ще за 10 років він контролював 95% усієї нафтопереробної промисловості США.
Рокфеллер змолоду продемонстрував високу працездатність та відмінну ділову хватку. Це дозволило йому швидко просунутися на першій роботі, а потім поринути з головою у власний бізнес. Розпочинав він як партнер у фірмі з перепродажу продуктів, потім зацікавився нафтовою промисловістю, яка тільки-но почала активно розвиватися, а згодом взяв галузь під контроль.
При цьому Standard Oil контролювала не тільки виробництво гасу та бензину, але й сама видобувала нафту, будувала вагони-цистерни, трубопроводи та скуповувала акції залізничних та гірничих компаній.
Американські карикатуристи зображували Рокфеллера як промислового імператора. І це був чи не найлагідніший образ, адже наприкінці ХІХ століття у США слово «монополіст» мало таку ж негативну конотацію, як зараз «олігарх» в Україні.
Врешті американський уряд розпочав власну деолігархізацію. Йшла вона зі скрипом, Рокфеллеру довго вдавалося відбиватися, однак у 1906 році президент Теодор Рузвельт вирішив будь-що довести справу до кінця. Врешті суд визнав Standard Oil винною у порушенні антимонопольного законодавства та примусово розділив на 34 компанії.
Однак Рокфеллер з цього приводу не сильно засмутився. По-перше, ще в 1895 році він відійшов від управління бізнесом, хоч і зберіг посаду президента. А по-друге, розподіл Standard Oil в результаті приніс ще більше грошей.
Нові компанії він вже не контролював, але зберіг у кожній великий відсоток акцій. А враховуючи, що нафтовий бізнес продовжував активно розвиватися, то гроші текли у кишені Рокфеллера рікою. На піку його статки, за різними оцінками, сягнули від $900 млн до $1,5 млрд. У будь-якому разі за Рокфеллером міцно закріпився титул першого доларового мільярдера в історії.
Проте свого часу він був не лише найбагатшою людиною, але й найвідомішим філантропом — у цілому за своє життя багатій виділив благодійним та просвітницьким організаціям $530 млн.
Цими ж стопами пішов і його єдиний син та спадкоємець — теж Джон Девісон. Перебравши справи у батька, він близько 10 років очолював Standard Oil, а потім і сам відійшов від справ, щоби з головою поринути у благодійність.
Тим паче, що грошей йому не бракувало. Ще старший Рокфеллер в 1882 році створив один з перших в США сімейних офісів — організацію, яка керувала родинними активами. Протягом наступних десятиліть він пережив кілька трансформацій, почав надавати послуги іншим родинам і зараз відомий як Rockefeller Capital Management.
Так що ні Джон Девісон-молодший, ні його нащадки наразі не мали проблем з грошима і можуть займатися без проблем улюбленою справою. Так, з п'яти його синів двоє пішли у бізнес, двоє — в політику, а один, так само, як батько, повністю зосередився на благодійній діяльності.
При цьому один з них — Нельсон — 15 років пропрацював губернатором Нью-Йорку і в 1974-1977 роках займав посаду віцепрезидента США. А інший — Девід — двічі відмовився від посади міністра фінансів та в 1969-1981 роках очолював Chase Manhattan Bank — один з найбільших банків США. На момент смерті в 2017 році журнал Forbes його особисті статки оцінював в $3,3 млрд.
Зараз підростає сьоме покоління Рокфеллерів, а сама родина нараховує близько 270 осіб. Серед них є банкіри, фінансисти, топменеджери, модельєри, олімпійський чемпіон та навіть звичайні поліцейські. І попри все вони продовжують підтримувати зв'язки між собою.
Девід Рокфеллер-молодший, нинішній неформальний глава династії, називав чотири основних причини успіху своєї родини. Перша — регулярні сімейні зустрічі, які проводять не рідше двох разів на рік для обговорення важливих питань. Друга — велика сімейна історія, яка їх всіх об'єднує. Третя — відсутність спільного сімейного бізнесу, через який могли пересваритися родичі. І остання — прищеплена з дитинства потреба продовжувати благодійну діяльність засновників династії. Зараз її передусім проводять силами двох організацій — Rockefeller Foundation та Rockefeller Brothers Fund.
Зі смертю Девіда Рокфеллера в 2017 році представники династії більше не представлені в списках найбагатших людей планети. При цьому сама родина залишається серед лідерів. У 2020 році Forbes із загальними статками у $8,4 поставив її на 43 місце в рейтингу найзаможніших родин США. Хоча ці оцінки дуже приблизні. Так, агентство Bloomberg у подібний рейтинг минулого року Рокфеллерів не включило, пояснивши, що активи родини настільки розпорошені, що усі їх неможливо відслідкувати та порахувати.
Прізвище Рокфеллерів асоціюється не тільки з багатством. У грудні 2020 року одразу троє суддів однієї з апеляційних інстанцій Перу в своєму рішенні вказали, що за появою та поширенням пандемії коронавірусу стоять «автори нового світового порядку» — Білл Гейтс, Джордж Сорос та родина Рокфеллерів.
Якщо Гейтс та Сорос самостійно стали героями усіляких конспірологічних теорій, то Рокфеллери завдячують такій участі своїм предкам. Адже попри витрачені за останні 150 років мільярди на боротьбу з хворобами, освіту, природоохоронну діяльність та ще багато корисних проєктів, за родиною вже давно тягнеться кепський шлейф.
І головна відповідальність за це, як і за багатство родини, лежить на Джоні Девісоні Рокфеллері. Будуючи свою бізнес-імперію, він не цурався брудних методів — штучно занижував ціни, підкупляв транспортні компанії, та, за чутками, наймав бандитів для залякування, — усе, щоб розорити конкурентів або змусити їх добровільно приєднатися до Standard Oil.
Для прикриття своїх схем нафтовий магнат одночасно фінансував Демократичну та Республіканську партії, мав потужне лобі в Конгресі. Та, як подейкували, навіть власного президента Вільяма Мак-Кінлі.
Тож багато критиків його благодійну діяльність не сприймали всерйоз чи розцінювали як спробу замолити свої гріхи. Переслідували скандали і його сина.
В 1914 році під час розгону Нацгвардією наметового містечка страйкуючих шахтарів у штаті Колорадо загинули 19 осіб, більшість з них становили діти. При цьому контрольний пакет акцій вугільної компанії, проти якої страйкували шахтарі, належав саме Рокфеллеру. Тож його і назвали одним з головних винуватців трагедії, яка увійшла в історію як «лудлоуська бійня».
В Нью-Йорку перед офісом Джона Девісона-молодшого проводили мітинги, а американські анархісти планували на нього кілька замахів.
Щоправда, згодом йому вдалося відбілити ім'я. Рокфеллер ініціював покращення умов праці на шахтах компанії і особисто, за порадою свого консультанта, «батька» сучасного піару Айві Лі, навідався до родин загиблих шахтарів.
Сьогодні такий візит навряд чи виправив би ситуацію, проте тоді його сприйняли на ура. Тож, на відміну від батька, Рокфеллер-молодший на сьогодні більш знаний як відомий благодійник, а не як барон-розбійник — титул, котрим преса наділяла американських монополістів кінця ХІХ століття.
Хоча повністю змінити імідж династії йому не вдалося. Особливо коли на сцену вийшли Нельсон та Девід Рокфеллери. Перший був впливовим політиком, другий — не менш впливовим фінансистом.
Тож конспірологи уважно придивилися до родини та почали називати її ледь не тіньовим урядом США. Проте згодом брати відійшли від справ і зараз родина не представлена у вищому ешелоні політичного та бізнесового життя.
Можливо, нові покоління Рокфеллерів ще про себе заявлять на увесь світ, проте саму родину ще довго оточуватиме ореол багатства та влади.
