Як зупинити кліматичні зміни? Що таке любов? Чи існує життя за межами Землі? Наука намагається відповідати на ці та інші важливі і хвилюючі питання. Але часом науковців охоплюють дивні і навіть безглузді ідеї. Гаразд, такі ідеї інколи виникають у всіх, але не кожен володіє ресурсами і знаннями, аби перевіряти їх дослідженнями і експериментами. Не вірите? Тоді ось кілька відповідей на питання, які ви навряд чи чекали, а наука все одно їх надала.
Чому Людина-павук не може існувати?
Більшості людей навряд чи захотілося б обтяжувати себе пошуком відповіді. Адже це просто вигаданий персонаж. Але доктор Девід Лабонте і його колеги з кафедри зоології Кембриджського університету точно до більшості не належать. П'ять років тому вони дослідили понад 200 видів тварин (ящірок, комах, павуків і т. д.), здатних лазити по стінах, порівнявши їхню масу з розміром кінцівок, що забезпечують зчеплення з поверхнею.
В результаті дослідники встановили: чим більше тварина, тим більша частина поверхні її тіла має бути «клейкою». Наприклад, у павуків вона становить 0,92% поверхні тіла, а у ящірок-геконів — аж 4,3%. Втім, гекони — це найбільші тварини, які вміють лазити по стінах. Від більших представників фауни це вміння вимагало б таких безглуздих змін в будові тіла, що воно просто втратило б практичну користь.
«Якби, наприклад, люди захотіли лазити по стінах, як гекони, нам би знадобилися непрактично величезні клейкі ноги і черевики 145-го європейського розміру», — говорить Уолтер Федерле, один з авторів дослідження.
Тільки уявіть, як би виглядало взуття приблизно на сотню розмірів більше за те, що ви носите зараз! А супергерой з такими гігантськими кінцівками виглядав просто би комічно.
Якою пляшкою легше розбити голову: порожньою чи повною?
Якщо команду дослідників з Кембриджа хвилювала природа вигаданих суперсил, то Стефана Боллігера, патологоанатома з Бернського університету (Швейцарія), більше цікавили прикладні дослідження. Яка пляшка (з пивом чи без) є небезпечнішою зброєю, якщо прикласти нею кривдника в барі? Завдяки Боллігеру ми знаємо відповідь.
У 2009 році він з колегами провів експерименти з пивними пляшками і з'ясував, що порожня тара є більш загрозливою. І не тому, що тоді, коли нею користуються, вміст вже може добре підігріти бійця. Просто вона міцніша за повну. Аби розбити порожню пляшку, потрібно 40 джоулів енергії, тоді як повна розлетиться вже після 30 Дж. Втім, скидати з рахунків повні пивні пляшки теж не варто.
«Як порожня, так і повна пляшка теоретично здатна розбити черепну коробку людини. Таким чином, ми робимо висновок, що півлітрові пивні пляшки дійсно можуть бути небезпечною зброєю у фізичних суперечках», — свідчать швейцарські дослідники.
На завершення вчені порекомендували заборонити використання цієї тари в ситуаціях, коли існує ризик виникнення конфлікту між людьми. Ймовірно, саме за такий висновок ініціаторів дослідження навіть нагородили в 2009 році Шнобелівською премією миру. А наша скарбничка знань стала трохи повнішою чи не такою порожньою (формулювання вже залежить від особистих поглядів).
Скільки разів потрібно лизнути льодяник, аби дістатися до палички?
Чи цікавилися ви таким питанням, купуючи черговий чупа-чупс? Якщо ні, то не біда. У 2015-му фізики з Нью-Йоркського університету докопалися до істини. За їхніми приблизними оцінками, аби повністю розчинити льодяник на паличці діаметром 2 см, потрібно лизнути його 1000 разів.
Мабуть найцікавіше питання, пов'язане з цим дослідженням: як фізики його проводили? Відразу засмутимо (або заспокоїмо) людей з живою фантазією. Ні, вони не лизали цукерки, подумки підраховуючи кількість рухів. Більш того, навіть не брали комерційні зразки льодяників, мотивуючи це тим, що в них занадто багато бульбашок повітря, які могли б зашкодити чистоті експерименту.
Фізики приготували власні льодяники сферичної і циліндричної форми, а потім піддали їх впливу водного потоку, що рухався зі швидкістю 10-100 см/сек. Їх цікавило, як рідина розчиняє тверді об'єкти і змінює їхню форму. На думку авторів дослідження, отриманим знанням можна знайти цілком корисне застосування. Наприклад, у фармацевтичній промисловості.
Тож мета експериментів з льодяниками була аж ніяк не жартівлива. Комічне питання вчені поставили в останній момент. Більш того, за їхніми оцінками 1000 разів — грубий показник. Щоб поглинути льодяник, може знадобитися і 500 облизувань, і 1500. Можна перевірити це самостійно або просто прийняти ту цифру, яка є.
Чи справді вуха людини ростуть з віком?
Вважається, що парадокс Фермі з'явився під час обіду. Американський фізик Енріко Фермі за трапезою із колегами поставив приблизно таке питання: якщо в нашому великому і давньому Всесвіті існують інші розумні істоти, то де вони всі? Британський медик Джеймс Хіткот може поділитися схожою історією.
У далекому 1993 році Хіткот обговорював з колегами, як можна залучати звичайних людей до досліджень. У якийсь момент він поставив запитання: «А чому у людей похилого віку такі великі вуха?». Дискусія повернула в інше русло. Одна частина її учасників побачила в цьому цікаве питання, друга геть не погодилася зі спостереженням, котре лежало в його основі.
Зрештою питання вирішили змінити на те, яке ви прочитали трохи вище, і Хіткот взявся за роботу. Він виміряв вуха понад 200 пацієнтів і з'ясував, що з віком цей орган таки збільшується. За оцінками Хіткота, приблизно на 2 мм за 10 років після 30-річного віку.
У 1995 році він опублікував результати своїх досліджень у «Британському медичному журналі», але визнання отримав не відразу. Лише через 22 роки Хіткота відзначили Шнобелівською премією з анатомії.
Як злучалися динозаври?
На відміну від поставлених вище питань, вчені не можуть дати точної відповіді на це. Адже відшукати скам'янілі залишки репродуктивної системи цих тварин — велика удача, і вона поки науковцям не посміхнулася. Ще один спосіб дізнатися відповідь — знайти скам'янілу парочку динозаврів, яку смерть застала б за розмноженням. Раніше вченим вдалося знайти таку пару тварин, які померли 47 млн років тому. Але це були черепахи. З динозаврами таких успіхів поки немає.
Тому наука спирається здебільшого на розумні припущення. Наприклад, вважається, що для розмноження доісторичні гіганти використовували клоаку — отвір, що об'єднує видільні і статеві протоки сечостатевої системи. У птахів і крокодилів вона є, а оскільки це найближчі сучасні родичі динозаврів, то ймовірно, що і у них вона була.
Підтвердженням тому стали останки представника роду пситакозаврів, частина клоаки якого збереглася до наших днів у вигляді скам'янілості. Останки понад 10 років зберігалися в одному з музеїв Німеччини, та лише в минулому році група дослідників описала цю частину тіла стародавньої тварини, підтверджуючи минулі теорії.
Як вона використовувалася? У птахів це відбувається під час акту, що зветься «клоакальним поцілунком»: сперма з клоаки самців передається в клоаку самки, коли вони притискаються один до одного цими отворами. Ймовірно, що динозаври розмножувалися таким саме чином.
Це загальний принцип, але як щодо окремих випадків? Адже різновидів динозаврів на Землі було багато і деякі мали примітні анатомічні особливості. У цій площині також існує кілька теорій.
Наприклад, вважається, що моторошні тиранозаври використовували свої крихітні ручки, аби чіплятися за спину самки. Диплодоки із своїми довгими шиями і хвостами мусили паруватися на мілинах, де вода допомагала б їм підтримувати величезну вагу, котра обчислюється не однією тонною. Кентрозаври, чиї тіла були всіяні гострими шипами, ймовірно, ставали одне до одного задніми частинами тіла, дивлячись в протилежні боки.
Словом, якщо голлівудські кінороби зажадають додати нотку пікантності до кінофраншизи про парки розваг з дірявою системою безпеки, то ідей їм не бракуватиме.
