Звук сирен повітряної тривоги став невід'ємною частиною життя українців. Вже п'ять місяців поспіль по кілька разів на день вони повідомляють про небезпеку ракетних ударів.
Chas News розповідає, хто придумав сирени і як вони пройшли шлях від музичних інструментів до основних засобів сповіщення про повітряну тривогу.
Перші сирени: історія винаходу
Людство задумалося про способи повідомлення про небезпеку задовго до появи літаків та ракет. Спочатку роль сирен виконували барабани, роги, гонги та дзвони.
В залежності від ситуації вони сповіщали про пожежі, наближення ворога, скликання народних зборів чи як варіант — початок повстання. На великих відстанях функцію сигналізації, яка мала заздалегідь попередити про небезпеку ворожого вторгнення, відігравали вогнища на вартових заставах.
Такі системи сповіщення діяли протягом кількох тисяч років і лише наприкінці ХІХ столітті їм почали знаходити більш технологічні аналоги.
Наприклад, поява телеграфу, телефону та радіо дозволила набагато швидше повідомляти про небезпеку на великі відстані. А от на місці про них вже інформували сирени.
Винахідником пристрою, який зараз міцно асоціюється з повітряними тривогами, став шотландський природознавець Джон Робінсон. У похилому віці він мав два захоплення.
Перше — конспірологія. В 1797 році поважний професор Единбургського університету опублікував працю «Докази змови проти усіх релігій та урядів Європи». Він переконував, що Французьку революцію організували німецькі ілюмінати, які взяли під контроль французьких масонів. Твір пережив кілька видань і став одним із перших бестселерів у жанрі «теорії змов».
А от друге захоплення — акустика — подарувала людству практичний винахід. В 1799 році Робінсон сконструював пристрій для вимірювання висоти звуку — до труби, якою поступало повітря до органу, він під'єднав запірний кран. У процесі професор встановив, що відкриваючи та закриваючи цей кран з різною швидкістю, можна видавати звуки різної гучності. Цей пристрій мало походив на сучасні сирени, він навіть не називався «сирена», але дав старт для майбутніх удосконалень.
В 1819 році французький винахідник Шарль Каньяр де Ла-Тур модифікував пристрій Робінсона та представив науковій спільноті «нову акустичну машину, яка буде використовуватися для вимірювання коливань звуку в повітрі». Оскільки ця машина також працювала (тобто видавала звук) під водою, то назвав він її на честь сирен — міфічних напівжінок-напівптахів з давньогрецьких легенд, які зачаровували моряків своїм співом та заманювали на скелі.
Нова машина була більш практичною, і що важливіше, набагато голоснішою і саме від неї ведуть свій родовід сучасні сирени. Хоча спочатку і вона використовувалася у якості музичного інструменту.
.jpg "Сирена зразка 1860 року")
В наступні десятиліття машина Каньяра багато разів удосконалювалася і врешті її підлаштували для практичних завдань. Спочатку їх встановлювали на маяки, а потім — на пожежні дільниці та машини. Так сирена з музичного інструмента перетворилася на засіб інформування про небезпеку.
Повітряна тривога: від дирижаблів до ракет
За минулі століття людство суттєво просунулося не лише у вдосконаленні засобів сповіщення про небезпеку, але й засобів, які цю небезпеку створюють.
17 грудня 1903 році брати Райт здійснили перший в історії політ на літаку — за 59 секунд він здолав 262 метри. А в 1908 році британський письменник Гербер Веллс видав фантастичний роман «Війна у повітрі», на сторінках якого величезні армади аеропланів, дирижаблів та різних дивакуватих літальних апаратів знищували цілі міста.
І вже за три роки ці передбачення почали потроху справджуватися. 1 листопада 1911 року італійський пілот Джуліо Гаввоті зі свого аероплана жбурнув кілька ручних гранат на позиції турків у лівійській пустелі. Невідомо чи вдалося йому когось уразити, але ця атака увійшла в історію як перше бомбардування з повітря.
В 1914 році спалахнула Перша світова і війна у повітрі стала реальністю, хоча, на щастя, у набагато менших масштабах ніж у Веллса. Особливо активність на цій ниві проявляли німці, які, повторюючи сюжет фантастичного роману, зробили ставку на бойові дирижаблі.
Практичної користі від їх застосування у якості бомбардувальників виявило не багато — у кращому випадку у ціль потрапляв лише 1 снаряд з 10.
Проте психологічний ефект від повітряних атак попервах перевершив усі очікування. Особливо, коли дирижаблі почали атакувати британські міста. Англійці за минулі століття звикли, що на своєму острові перебувають у цілковитій безпеці від ворожих нападів, як тут їм на голови посеред ночі почали падати бомби.
У результаті постала потреба інформування людей про повітряну тривогу. У Британії цю роль доручили поліцейським, які попереджали про небезпеку за допомогою своїх свистків. Однак ефективність такого методу виявилась вкрай низькою — звуки свистків стали буденністю ще задовго до війни і на них мало хто зважав.
В 1917 році британський депутат Ноель Біллінг запропонував створити нову систему сповіщення про повітряну тривогу. Над Лондоном на висоті 500 метрів мали розставити повітряні кулі, а до них підвісити електричні сирени, з'єднані із землею кабелем. І у разі надходження новин про повітряний наліт над містом у мить почав би звучати пронизливий звук.
Однак ідею забракували. При цьому головним аргументом критиків стало побоювання, що сирени лише провокуватимуть паніку і відволікатимуть людей від роботи.
«Якби я керував Німеччиною і знав, що Лондон буде включати сирени щоразу, коли ворожі літаки полишають береги Бельгії, я би відправляв їх тричі на тиждень і вже за два тижні Лондон був у стані такого крайнього збудження, що це мало би катастрофічні наслідки», — відповідав Біллінгу під час дебатів інший депутат Вільям Пірс.
Однак не усі біли такої думки. Наприклад, у Парижі про нальоти німецьких дирижаблів та літаків цілком успішно сповіщали сирени встановлені на дахах будинків.
Німий фільм французької кіностудії «Брати Пате», який демонструє налаштування сирени повітряної тривоги у Парижі
Наприкінці Першої світової на заміну дирижаблям прийшли перші спеціалізовані літаки-бомбардувальники, а далі з кожним роком бойова авіація вдосконалювалася та ставала усе більш смертоносною.
Необхідність наявності ефективної системи повітряної тривоги стала усім очевидною. Наприклад, в Англії у більшості міст встановили потужні сирени в 1938-1939 роках. Вперше вони зазвучали 3 вересня 1939 року, за лічені хвилини після виступу по радіо прем'єра Невілла Чемберлена, який повідомив про оголошення війни нацистській Німеччині. Щоправда, тоді тривога виявилася хибною — її увімкнули через літак союзників, який сплутали з німецьким.
Однак згодом звуки сирен залунали у повну силу по усьому світу та стали тривожним «саундтреком» світової війни на цілих шість років. Хоча про авіаньольти попереджали не лише вони. Наприклад, в СРСР крім сирен цю місію виконувала і велика мережа гучномовців, під'єднаних до радіоретрансляторів.
Під час «холодної війни» системи повітряної тривоги продовжили вдосконалювати. Вони тепер мали сповіщати не лише про авіанальоти, але й про небезпеку удару ракетами з ядерними боєголовками. Так, з цією метою в 1950-х роках в США розробили найпотужнішу сирену у світі — Chrysler Air-Raid Siren, яку чутно на відстані 40 км.
Україна також успадкувала систему повітряної тривоги, створену в СРСР за часів «холодної війни».
Як працює повітряна тривога в Україні
За виявлення потенційної повітряної загрози в Україні відповідають Повітряні сили ЗСУ. Для відстеження ворожих ракет вони користуються різними джерелами інформації — радіолокаційною розвідкою, просто розвідкою, даними наших партнерів.
Між моментом фіксації загрози в небі та запуском сирени може минати від декількох секунд до кількох хвилин. Для цього потрібен лише один телефонний дзвінок спецзв’язком. Потім сирену в потрібних областях вмикає місцева влада.
Повітряні сили фіксують місце запуску ракети, її можливий тип і відповідно дальність ураження. На основі цих даних визначаються області, по яких може бути нанесений ударі і в них вмикають сирени.
Як пояснював речник Повітряних сил Юрій Ігнат, якщо з території Росії чи Білорусі злітають літаки Ту-22, які мають на озброєнні крилаті ракети Х-22 із дальністю 600 км, то одразу оголошується тривога в усіх областях на такій відстані.
Коли росія запускає «Калібри» з Чорного моря, то вираховується їх приблизний маршрут і вмикаються сирени на цьому шляху. Якщо ж мова йде пуск ракет з Каспійського моря ракет Х-101 з дальністю до 5,5 тис. км, то тривога оголошується по усій країні.
Щоправда сирени не завжди чутно. Наприклад, у Києві в наявності близько 150 сирен, які були встановлені більше 50 років тому. За цей час у столиці значно побільшало висотної забудови, яка заважає поширенню звуку повідомлення про тривогу.
Зате зараз кожен охочий може мати персональну сирену — для цього достатньо встановити відповідний застосунок на смартфон. Також в мережі існує чимало онлайн-карт повітряної тривоги. Головне — не ігнорувати її оголошення та не наражати себе на небезпеку.
