Детектив з Миколою Чаусом у головній ролі продовжується. Вчора детективи Національного антикорупційного бюро затримали екссуддю у лікарні «Феофанія».
Ця історія має багато білих плям, проте все більше фактів свідчать, що в ній замішані українські спецслужби та, цілком можливо, навіть президенти — попередній і нинішній. І все це може завершитися великим скандалом.
Схожий детектив трапився 123 роки тому, коли двоє тодішніх міністрів організували викрадення київського банкіра Абрама Доброго. Таким чином вони планували послабити німецькі впливи в Україні, однак вийшло все абсолютно навпаки. Історія теж сталася дуже заплутана і одночасно трагічна.
Історичний бекграунд
11 листопада 1917 року Центральна Рада своїм універсалом проголосила створення Української Народної Республіки. Проте її існування одразу опинилося під загрозою через стрімкий наступ більшовиків. Українські урядовці почали шукати союзників і знайшли їх в особі Німеччини та Австро-Угорщини. Дві імперії пообіцяли військову допомогу в обмін на поставки продовольства, яких їм критично не вистачало в умовах Першої світової.
Війська УНР за підтримки німців перейшли в атаку, більшовики почали тікати. Український уряд формально поновив владу на всій території держави, проте справи на місцях погано контролював і, відповідно, не міг в повній мірі виконати свої продовольчі зобов'язання перед союзниками. У відповідь німецьке військове командування почало наводити лад по-своєму і поступово перетворюватися із союзників на окупантів. Керманичам УНР це, звісно, не подобалося, а німці поступово схилилися до думки про необхідність заміни соціалістичного уряду на більш лояльний. І остаточно в цьому їх переконала таємна операція двох міністрів: внутрішніх справ — Михайла Ткаченка та військових —Олександра Жуковського (хоча останній заперечував свою участь у змові). Діяли вони начебто виходячи з благих цілей — намагалися підірвати вплив німців в Києві, однак методи обрали не зовсім законні.
Метою змовників став відомий київський банкір та власник кількох цукрових заводів Абрам Добрий. Він вже давно вів фінансові справи з німцями. Ще в 1916 році контррозвідка Російської імперії підозрювала його у зв'язках з спецслужбами Рейху. Коли ж німці в 1918 році прийшли до Києва, він поновив свої контакти та почав скуповувати в регіонах продовольство для перепродажу в Берлін. Тож не дивно, що за Добрим закріпився імідж німецького агента в Україні.
Коли все йде не за планом
25 квітня Києвом пролетіла новина — вночі до домівки відомого банкіра увірвалися озброєні чоловіки та вивезли в невідомому напрямку. А вже за кілька днів городян наздогнала ще більш сенсаційна звістка: викрадення організували кілька українських міністрів та керівництво київської міліції.
Ідейним натхненником операції став Ткаченко, принаймні на нього згодом валили усю провину на суді інші фігуранти справи, а їх було чимало. Жуковський виділив колезі по уряду трьох вартових та домовився про потяг для вивезення банкіра з Києва. Начальник київської міліції Павло Богацький прибрав міліцейські пости зі шляху змовників. Загальне керівництво операцією здійснював голова адміністративно-політичного департаменту МВС Юрій Гаєвський, а його секретар Олександр Осипов та керівник кримінального відділу столичної поліції Микола Красовський безпосередньо арештовували Доброго.
Однак попри таку кількість високопоставлених силовиків операцію провели напрочуд кепсько. Ще під час арешту банкіра група захоплення забула в його домівці портфель з паперами. Потім викрадачі кілька годин чекали на вокзалі, поки їх вагон зрушить з місця. Врешті-решт його причепили до потяга, проте повіз він специфічних пасажирів не до Полтави, як планувалося спочатку, а до Харкова.
Вже там начальник місцевої в'язниці відмовився без офіційного доручення розмістити банкіра в одній з камер. Тоді викрадачі не придумали нічого кращого, як зняти номер в «Гранд отелі» — одному з найдорожчих у місті. Там Добрий виписав своїм викрадачам чек на 100 тисяч рублів — за таку суму та обіцянку виїхати за кордон його обіцяли відпустити. А потім підкупив одного з своїх охоронців і через нього передав звістку німецькій військовій поліції, яка його врешті і звільнила. Всі ці поневіряння зайняли три дні. Тим часом події в Києві стрімко розвивалися.
Судовий фінал
Одразу після викрадення командувач німецьких військ в Україні Герман фон Айхгорн поставив уряду ультиматум — за 24 години знайти та звільнити банкіра. Проте українські силовики лише демонстрували видимість роботи. Так, розслідування доручили учасникам викрадення Богацькому та Красовському. Тоді німці почали діяти самостійно. Айхгорн видав наказ про введення в Україні німецьких військово-польових судів, заборону будь-яких мітингів і зборів та введення цензури. В ніч з 26 на 27 квітня німці роззброїли Синьожупанну дивізію — один з небагатьох боєздатних підрозділів армії УНР. А далі більше — вранці 28 квітня засідання Центральної Ради командою «Руки вгору!» перервав загін німецьких солдатів. Офіцер повідомив про арешт Ткаченка, Жуковського та Гаєвського. Щоправда, на місці виявися лише останній. Міністра військових справ затримали за дві години по дорозі на роботу. Втекти вдалося лише Ткаченку, але німці заарештували його дружину.
А наступного дня в Києві стався переворот. За підтримки німців Центральну Раду розігнали, до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Авантюра з арештом-викраденням Доброго не дала ефекту, зате ще більше підірвала довіру до уряду УНР не лише серед німців, але й серед пересічних громадян.
Наприкінці липні горе-викрадачі постали перед німецьким військово-польовим судом. При цьому лаву підсудних поповнив і колишній прем'єр Всеволод Голубович, якого також слідство зарахувало до числа змовників. Скоріше за все, в авантюрі він не брав участі, проте як мінімум здогадувався, що до неї мають стосунок його підлеглі. Врешті-решт усіх підсудних відправили за ґрати, хоч і на невеликі терміни. Голубович і Жуковський отримали по два роки в'язниці, а інші — по року.
Проте в ув’язненні вони просиділи недовго. Після поразки Німеччини у Першій світовій та повалення гетьманату Скоропадського усіх їх випустили на волю. Голубович відійшов від великої політики. У 1939 році він став жертвою сталінського терору. Жуковський воював в армії УНР за часів Директорії, а потім поповнив ряди української еміграції і зник з поля зору. Ткаченко ж перейшов на сторону більшовиків і помер в 1920 році від тифу.
Найкраще склалася подальша доля Абрама Доброго. Після повалення Скоропадського він емігрував до Франції, де безбідно прожив до 1936 року.
Яке майбутнє чекає Миколу Чауса та його поки що невідомих викрадачів, прогнозувати складно. Адже цей детектив ще триває.
