Наприкінці грудня 2019 року з китайського Уханю надійшли перші повідомлення про захворювання на пневмонію незрозумілої природи. Тоді на них мало хто звернув увагу — всі вважали, що Китай настільки далеко, що до нас нова хвороба навряд чи добереться. До того ж у цьому регіоні нові віруси знаходять регулярно. І здебільшого вони ніяк не впливають на життя планети.
Ніхто особливо не перейнявся і 9 січня 2020-го, коли від нової хвороби померла перша людина. Навіть 23 січня, коли 11-мільйонний Ухань закрили на карантин, ВООЗ закликала зберігати спокій та не припиняти авіасполучення з Китаєм.
По-справжньому всі злякалися лише на початку березня, коли від COVID-19 люди почали помирати в Європі. ВООЗ нарешті зрозуміла: вдавати, що не відбувається нічого екстраординарного, лише тому, що Китай — один з головних донорів структури, більше не вийде. 12 березня ВООЗ оголосила пандемію COVID-19.
Що було далі — пам’ятають всі. Жорсткий локдаун і обмежувальні заходи, які часто не мали нічого спільного зі здоровим глуздом — наприклад, заборона гуляти парками чи знаходитися на пляжі. Повне припинення авіасполучення, яке знищило світовий туризм та примусило мільйони людей шукати складні варіанти повернення з відпустки додому нерегулярними евакуаційними рейсами...
Осінь 2020-го, коли Україна вперше по-справжньому зрозуміла, що таке COVID-19, і мешканцям Нових Санжар, що у лютому жбурляли каміння в автобус з евакуйованими з Уханю українцями, стало дуже незручно. А ще ця осінь вкотре довела неспроможність влади діяти у складних ситуаціях та вкотре згуртувала українців. Знову, як і в 2014-му, на сцену вийшли волонтери, які робили те, що не здатна була зробити держава, — шукали кисень та ліки, допомагали лікарям.
Звісно, мине ще рік-два, і світ оговтається від пандемії. З’являться нові вакцини та ефективні ліки, знову відкриють всі кордони. Втім, багато змін, які приніс у наше життя COVID-19, залишаться назавжди. Світ змінився, так само, як він невідворотно змінювався після світових війн.
Про те, як два роки пандемії вплинули на життя, Chas News поговорив з лікарем ковідної реанімації, волонтером, письменницею та соціологом.
«Війна вірусів, екологічні і кліматичні виклики — це все у нас не те що попереду. Це все у нас на порозі»
Оксана Забужко, письменниця, есеїстка, публічна інтелектуалка
— Наразі людство ще не усвідомило, куди воно вклепалося, на якому повороті опинилося. Я ще в 2020 році говорила, що це всерйоз і надовго. Із січня 2021-го я щомісяця проводжу онлайн-зустріч «Клубу бібліофагів в Урбані», де ми щоразу обговорюємо якусь книжку. І на початку заходу я щоразу пояснюю, що це такий собі формат «бенкету під час чуми», в якому культура буде виживати у ХХІ ст., в епоху епідеміологічних війн.
Треба усвідомлювати, що епоха масштабних імпрез, яка тривала від початку модернізму, формат, в якому останні 150 років жила і розвивалася культура, іде на спад. І що нам треба рятуватися врозтіч, у менших форматах, не стадіонних. І це серйозні виклики, скажімо, для театру, котрий потребує живого спілкування. Це виклики до презентаційних форматів літератури, книжкового ринку.
Якщо раніше ми жили у форматі «від «Книжкового Арсеналу» до «Форуму видавців», то зараз починається перетікання по горизонталі у інституційно дрібні форми. Думаю, що такі трансформації відбуваються не тільки у культурі, а й на всіх поверхах і на всіх рівнях. Це великі зміни і до цих змін треба бути готовими.
Погано, що абсолютно немає розуміння від влади. Зрештою, всі бачили фільм «Не дивіться вгору». І от реакція політичних еліт, які живуть у форматі «виграти вибори», на серйозні гуманітарні виклики виявилася неадекватною.
Війна вірусів, екологічні і кліматичні виклики — це все у нас не те що попереду. Це все у нас на порозі.
Не «Сватів», чорт забирай, треба грузити, довбню, 24 години перед Новим роком, і радіти, що ти відклав собі гроші і поїхав на Мальдіви!
Треба розказувати, що у нас через 10 років почнуться війни за воду! Люди добрі, бережіть воду, бережіть ліси! Бо, холєра ясна, ти не доживеш до тих Мальдів через 10 років! Але цього розуміння немає. Ми всі живемо у форматі отого самого фільму.
«Розумні люди будуть вакцинуватися, нерозумні — лежатимуть в реанімаціях. Сприйняття коронавірусу еволюціонуватиме так само, як сприйняття СНІДу — хтось його визнає і убезпечений, а хтось не хоче визнавати»
Євген Головаха, директор Інституту соціології НАН України
— Настрій людей погіршився через те, що ми два роки живемо в неприродному соціальному світі. За ці два роки багато хто перейшов на «домашній» спосіб існування. Звісно, коли люди лишаються вдома разом на тривалий час, між ними зростає напруга. Але я не скажу, що це фатально відбилося на рівні сімейного насильства. За нашими даними, стосунки у сім’ях не погіршилися, довіра до членів родини не зменшилась, задоволеність родинними стосунками лишається на одному рівні. Тобто родини проблема торкнулася найменше.
Карантинні обмеження найбільше зачепили дітей. Вже зараз зрозуміло, що якість освіти знизилася. Все ж таки не зовсім природно отримувати знання через інтернет. Таким дітям важче, ніж тим, хто спокійно ходив до школи. І емоційно вони втрачають через відсутність міжособистісних стосунків у школі.
З позитивних процесів, які я помітив за ці два роки, можу назвати лише один: люди почали вивчати технології, активно переходити в мережевий простір — я сам до таких людей належу. Пандемія прискорила розвиток інтернет-культури. Технології дають можливість спілкуватися, нехтуючи просторовими обмеженнями.
Але негативних наслідків пандемії набагато більше — і це демонструють опитування, які ми проводимо. З кожним роком все більше людей побоюються коронавірусу. Якщо спочатку таких було небагато, то зараз — майже половина опитаних.
Однак я сподіваюся, що для цивілізованої частини світу 2022-й стане останнім роком, коли люди переживатимуть такі проблеми. За умови максимальної вакцинації та адаптації вакцин до нових штамів COVID-19 переродиться у щось на зразок грипу. І людство пристосується до ковіду, як колись пристосувалося до грипу. Будуть наступні хвилі, будуть епідемії, але будуть і вакцини. Розумні люди будуть вакцинуватися, нерозумні — лежатимуть в реанімаціях. Сприйняття коронавірусу еволюціонуватиме, як сприйняття СНІДу — хтось його визнає і убезпечений, а хтось не хоче його визнавати.
На жаль, у нас вакцинація іде дуже повільними темпами. По-хорошому, уже багато хто в Україні мав би отримати бустерну дозу вакцини, але не отримав її. Якщо ми налагодимо систему вакцинації, то у нас все закінчиться у 2023 — 2024 роках.
«Коли всім страшно і не зрозуміло, до чого все йде, має бути острів спокою, опори. Я переконалась, що не маю права на паніку»
Лілія Скольська, лікар-анестезіолог, очолювала один з ковідних стаціонарів клініки «Добробут»
— Ці два роки я не ходила у відпустку. Це була суцільна робота. Навіть дивувалася, чому люди скаржаться на локдаун: мовляв, сидять вдома і нічого не роблять. Адже я взагалі вдома не бувала — постійно на роботі. Лише на ці свята нарешті змогла поїхати до своїх батьків та рідних.
При цьому на початку пандемії мені здавалось, що ще місяць-два і стане трохи легше. Але у вересні 2020-го, коли прийшла друга хвиля, я зрозуміла, що так просто COVID не мине. Треба вчитися з ним жити. Жити нормально, не закриватися на локдауни. У цьому допоможе вакцинація. Також, думаю, вдосконалюватимуть ліки проти ускладнень коронавірусу.
Коли змінився світ навколо, змінилась і моя робота в клініці. Стало ще більше відповідальності. Коли всім страшно і не зрозуміло, до чого все йде, має бути острів спокою, опори. Я переконалась, що не маю права на паніку. Я мушу ділитися впевненістю не лише з пацієнтами, але й зі своїми колегами. Сподіваюся, мені це вдається!
«У 2020-му дуже вкладався великий бізнес, світ з хворобою тільки зіткнувся і брали участь усі, хто могли. А зараз ми бачимо, що перекази грошей від звичайних людей зросли вдвічі»
Катерина Ножевнікова, голова благодійного фонду «Корпорація монстрів»
— У 2020 році ми оперували коштами у розмірі майже пів мільярда гривень, це пов’язано з першим витком коронавірусу й участю в коронавірусному фонді. Цього року це 40 млн грн — в той час, як у 2019-му «Корпорація монстрів» оперувала коштами у розмірі близько 20 млн грн. Причина в тому, що в 2020-му дуже вкладався великий бізнес, світ з хворобою тільки зіткнувся і брали участь усі, хто могли. А зараз ми бачимо, що перекази грошей від звичайних людей зросли вдвічі.
За час коронавірусу для нас особливо нічого не змінилося — так і продовжуємо надавати допомогу людям. Кисню найбільше потребують навесні та восени, але цілий рік потрібна оплата операцій та витратних матеріалів у лікарнях.
Щоправда, звернень стало більше і вік пацієнтів змінився: якщо раніше це були в основному люди пенсійного віку, то зараз — від 30 до 80 років.
І це ще до нас «Омікрон» не дійшов. У лютому, я думаю, почнеться «найцікавіше».
