_95.jpg)
Про те, що Україна потребує гарантій безпеки, президент Володимир Зеленський почав говорити одразу після початку повномасштабного вторгнення. Українська влада дорікала підписантам Будапештського меморандуму 1994 року, що ті не дотрималися обіцянок і одразу не допомогли нашій країні у відбитті російської агресії.
Після довгих консультацій стосовно гарантій безпеки для нашої держави дійти спільного рішення змогли влітку 2023 року під час саміту НАТО у Вільнюсі. А вже 2024 року почались підписання угод, і на початок літа це зробили вже півтора десятки країн.
Chas News пояснює, чи зможуть такі документи захистити Україну від російської агресії зараз і в майбутньому. І розповідає, як працюють подібні угоди у Південній Кореї, Тайвані та Ізраїлі.
Гарантії безпеки для України: чому це важливо
Іноземна допомога для України залишається важливим питанням у зміцненні безпеки та оборони держави. Допомогу надають нашій державі з початку 90-х років, коли Україна вийшла зі складу СРСР та стала незалежною. Допомога регламентувалась різноманітними дво- та багатосторонніми угодами.
Найбільш відомий з них — Будапештський меморандум, в рамках якого США, Велика Британія і рф гарантували Україні безпеку в обмін на її відмову від ядерної зброї. Однак цей меморандум не стримав росію від агресії проти України, а наші партнери виявились не готовими стримати країну-агресорку.
Через півроку після початку повномасштабного вторгнення росії, а саме у вересні 2022-го, Київ розробив з партнерами «Київський безпековий договір. Міжнародні гарантії для України: рекомендації», або Kyiv Security Compact. Над проєктом, зокрема, працювали глава Офісу президента Андрій Єрмак та колишній генсек НАТО Андерс фог Расмуссен. По суті, це концепція з переліком рекомендацій, серед яких зобов'язання західних партнерів щодо утримання ЗСУ, довгострокових інвестицій в оборонку, передачі озброєнь, розвідінформації тощо.
Згодом, у липні 2023 року, на саміті НАТО у Вільнюсі країни G7 узгодили Спільну декларацію про підтримку України. В ній чітко окреслено, те що партнери так і залишаться партнерами, і не будуть союзниками, які підуть воювати за територіальну цілісність України.
Що передбачають безпекові угоди України з партнерами
Всі угоди з країнами-партнерами структурно і змістовно схожі. Вони не містять «гарантій безпеки» як таких.
У них йдеться, переважно, про співпрацю, допомогу і зобов’язання у сфері безпеки. Також в них окреслено формат підтримки України з боку союзників задля завершення війни, а також стримання чи відбиття будь-якої наступної агресії.
Документ безпекової угоди передбачає надання Україні всебічної допомоги для захисту та відновлення територіальної цілісності, стримування та протидії будь-якій військовій ескалації чи агресії з боку росії, а також підтримку майбутньої інтеграції України до ЄС та НАТО.
Країни, що підписали безпекову угоду, співпрацюватимуть у політичній і безпековій сфері, захисті критичної інфраструктури, розмінуванні, розвідки та контррозвідки, модернізації ЗСУ. Також підписанти беруть на себе зобов'язання надавати фінансову допомогу та зброю для протистояння російській агресії.
У випадку майбутнього збройного нападу росії на Україну на вимогу будь-якого з учасників угоди країни проведуть консультації упродовж 24 годин для визначення подальших кроків.
В обмін на це Україна проведе реформи, щоб наголосити на відданості демократії, верховенству закону, повазі прав людини та свободи ЗМІ та поставити економіку на стійкий шлях. Ця декларація є відкритою, крім учасників G7 до неї приєдналася низка європейських країн.
Українцям варто усвідомлювати, що єдиний шлях для України отримати зобов’язання про колективний захист — це стати членом НАТО. А поки така безпекова співпраця з партнерами — додатковий провідник до членства в Альянсі.
З якими країна Україна вже підписала безпекові угоди
Загалом до декларації G7 про гарантії безпеки для України долучились більше 30 країн світу. Станом на 1 червня 2024 року Україна підписала безпекові угоди із 15 державами, і найближчим часом список має поповнитись.
Угода з кожною країною діятиме протягом 10 років з можливістю пролонгації або ж навпаки передчасного припинення.
У 2024 році безпекові угоди з Україною підписали:
- Велика Британія — 12 січня,
- Німеччина — 16 лютого,
- Франція — 16 лютого,
- Данія — 23 лютого,
- Канада — 24 лютого,
- Італія — 24 лютого,
- Нідерланди — 1 березня,
- Фінляндія — 3 квітня,
- Латвія — 11 квітня,
- Іспанія — 27 травня,
- Бельгія — 28 травня,
- Португалія — 28 травня,
- Швеція — 31 травня,
- Ісландія — 31 травня,
- Норвегія — 31 травня.
Також американські ЗМІ повідомляли, що президенти України та США — Володимир Зеленський і Джо Байден — підпишуть двосторонню угоду про безпеку в Італії напередодні Саміту миру у Швейцарії, який відбудеться у середині червня.
Як працюють безпекові угоди у світі
Зобов'язання щодо безпеки для України не є унікальним випадком у світовій історії. На сьогодні у схожих відносинах із партнерами перебувають Південна Корея, Тайвань та Ізраїль.
Після корейської війни 1950-1953 років Південна Корея була однією з найбідніших країн світу зі зруйнованою інфраструктурою. Її безпека залишалася під серйозною загрозою, оскільки країна відставала від сусідньої КНДР як в економічному, так і військовому вимірах. Економічне зростання, якого Південна Корея досягла наприкінці 1960-х, стало можливим у тому числі завдяки «парасольці» США. Саме з цією країною Південна Корея підписала договір про взаємну оборону.
Відповідно до нього Південна Корея надавала право використовувати наземні, повітряні та морські сили США на своїй території. А формулювання про те, що збройний напад вважатиметься загрозою безпеці США, дало Вашингтону простір для реагування у разі вторгнення КНДР. Сеул віддав частину свого суверенітету в обмін на безпеку. У разі перемир'я Південна Корея зберігає оперативний контроль над армією, але у разі війни збройні сили переходять під командування США.
Як показав час, договір разом із розміщенням американського контингенту вберегли азіатську країну від повторного вторгнення КНДР. Зараз на території Південної Кореї перебувають близько 28,5 тис. американських військових.
Тайвань відчуває пряму загрозу з боку Китайської народної республіки з 1949 року. У 1950 році на тлі війни в Кореї американці відправили Сьомий флот ВМС США до Тайванської протоки, а у 1954 році сторони підписали договір про взаємну оборону. Документ не зобов'язував США захищати Тайвань, але передбачав надання військової допомоги.
Угоду розірвали у 1979 році. Зараз у відносинах з Тайванем Вашингтон керується спеціальним актом, трьома комюніке та «Шістьма запевненнями» Рональда Рейгана. США не мають юридичних зобов'язань перед Тайванем, але існує двопартійний консенсус щодо безпеки острова. Останніми роками асиметрія у військових можливостях між Китаєм і Тайванем продовжує зростати. Тож у разі агресії збереження суверенітетуТайваня залежатиме від втручання США.
Ізраїль багато років перебуває у стані постійного збройного конфлікту. Першим договором у сфері безпеки та оборони з США стала угода про взаємодопомогу у сфері оборони 1952 року. Після війни Судного дня країни 1975 року підписали меморандум, у якому США зобов'язалися повною мірою відповідати на оборонні, енергетичні та економічні потреби Ізраїлю. А з 1987 року Ізраїль має статус основного союзника США поза НАТО.
Зараз США надають допомогу Ізраїлю у відповідності до 10-річних угод. В останній з них Вашингтон зобов'язався надати $38 млрд військової допомоги з 2019 по 2028 рік. Після нападу ХАМАС у жовтні 2023 року США відправили інструкторів, посилили військову присутність у Середземному морі, а зараз готують багатомільярдний пакет допомоги.
