Політичні прогнози — справа невдячна. По-перше, вони майже ніколи не справджуються, а по-друге, складаючи їх, можна з легкістю потрапити до табору прихильників чи противників тієї чи іншої політичної сили. Проте 2022 рік для України вже визначив виклики та загрози, що в майбутньому формуватимуть її політичне життя.
Головний фактор, на який всі орієнтуватимуться, — зовнішня загроза у вигляді ударного угрупування військ РФ побіля східного кордону та непередбачувана поведінка самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка.
10 січня у Женеві завершилися російсько-американські переговори про гарантії безпеки. Зустріч не принесла результату.
Днями Росія буде розмовляти з представниками НАТО щодо отримання гарантій недопущення України до Альянсу.
Хоча, як заявляють офіційні особи та підтверджують незалежні експерти, США з Росією «про Україну без України» не говоритимуть, але в будь-якому випадку результати цих перемовин стануть викликом для влади.
Як би прозаїчно це не звучало, але в залежності від того, «нападе чи не нападе Путін», і складатиметься державна політика та дії влади.
«Найбільшим викликом для суспільства і політикуму стануть саме переговори США та Росії. Якщо компроміс не знайдуть і зростатиме загроза військової ескалації, виросте запит на «сильну руку» і «партію війни», і тоді персона з відповідним іміджем матиме шанс для реалізації. Подібному позиціонуванню, до прикладу, відповідають Олексій Данілов або Василь Бурба», — говорить Ігор Попов, політичний експерт Інституту майбутнього.
Сюди варто додати військовий комітет «віртуальної» партії «Народний фронт», до якого входять Андрій Тетерук, Арсен Аваков та Юрій Береза. Минулого року Арсеній Яценюк повідомив про відновлення політичної партії, хоча виборець давно вже не бачив кандидатів від неї у бюлетенях.
За словами Попова, якщо міжнародні переговори закінчаться «зрадою», також зростуть євроскептичні настрої, і з’явиться запит на альтернативні проєкти розвитку України — не пов’язані з перспективами членства в ЄС і НАТО. І тут шанс є як у проросійських політиків, так і у «партії суверенітету».
З настроєм на 2023-й
Вже за рік мають відбутися чергові парламентські вибори. Вибори проходитимуть згідно з новим Виборчим кодексом за відкритими списками. Як це працює, можна було переконатися 2020 року на місцевих виборах. В плюсі будуть партії, що мають розгалужену регіональну структуру з сильними місцевими осередками. Політичні скандали за участю «Слуги народу» та непрофесійність її представників значно вплинули на рейтинг політичної сили. Наприкінці минулого року навіть з’явилися чутки про те, що Офіс президента думає над ребрендінгом «СН» під іншою назвою.
Соціологічні опитування дуже суб’єктивні та часто відображають настрої громадян на момент опитування. Як правило, після гучних та резонансних подій. Так, дослідження, що проводив фонд «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова наприкінці 2021 року, вказують на повну багатовекторність політичних поглядів виборців.
В останній тиждень минулого року до парламенту потрапляли одразу сім політичних партій: «СН» — 20,5%, «Європейська солідарність» — 17%, «Батьківщина» — 10,5%. Цікаво, що за ще не існуючу партію ексспікера Ради Дмитра Разумкова — під назвою «Розумна політика» — готові проголосувати стільки ж, як за партію Юлії Тимошенко. Партію «ОПЗЖ» підтримують 10% опитаних, «Силу і Честь» Ігоря Смєшка — 7%, партію «НАШі» Євгена Мураєва — 5% та «Українську стратегію Гройсмана» — на межі 4,4%.
У травні має запрацювати закон про олігархів, звісно, якщо його не «зіб’ють» до того часу в судах. У найближчі п’ять місяців майбутні учасники списку олігархів та влада влаштовуватимуть феєричні кампанії одне проти одного.
Нагадаємо, фракція монобільшості «Слуга народу» давно не є монолітною. Ще на момент створення в її складі нараховували близько п’яти неформальних груп, що орієнтуються на різні фінансово-промислові групи. До слова, такими і є депутатські групи-сателіти «слуг» — «Довіра» та «За майбутнє». Тому цікаво буде подивитись, як діятиме закон з точки зору впливу на політиків їхніх спонсорів.
Зміна поколінь
Політичні експерти зазначають, що в опозиції завжди знайдеться причина, через що критикувати владу. З огляду на непрофесійність та скандальність чинної — роботи вистачить усім. Противникам «Зе команди» — на критику, а представникам влади — на контрнаступи на політиків «старої генерації». При цьому умовним політичним тигром року може стати будь-який політик державного рівня. Підписавши підозру у державній зраді Петру Порошенку, Банкова мобілізувала його виборців, що вже вилилося у зростання підтримки цього діяча.
За останніми соціологічними опитуваннями, за Порошенка в першому турі виборів готові проголосувати 16% виборців, за Зеленського — 24%.
На початку року Верховна Рада планує ухвалити закон про столицю, позбавивши таким чином низки повноважень Віталія Кличка. Хоча міського голову Києва не включають в соціологічні опитування щодо президентських виборів, український виборець завжди любить і підтримує тих, кого, на його думку, несправедливо скривджують. Яскравий приклад — звільнення Віктора Ющенка з посади прем’єр-міністра в 2001 році та його участь в наступних президентських виборах.
«Якщо справді нападе Путін, то зрозуміло, хто буде політичним переможцем. У випадку, якщо Зеленському вдасться відбитися від зовнішніх загроз та внутрішніх проблем, як мінімум він вирішить питання олігархів до травня, то він буде переможцем, навіть в очах своїх противників. Юлія Тимошенко, яка вже певний час мовчить і спостерігає за ситуацією, може погодитися піти в коаліцію з «СН» та розділити відповідальність», — розповідає виданню політтехнолог.
На думку Попова, ріст рейтингів партій та окремих політиків залежатиме багато в чому від політичного порядку денного. Так, в цьому опалювальному сезоні влада успішно стримувала зростання комунальних тарифів. Відповідно, це має вплив на підтримку Зеленського. Якщо його боротьба з олігархами буде результативною — це також додасть електоральних пунктів.
«В будь-якому випадку в Україні відбувається зміна поколінь. Старі політики обмежені у висоті «тигрячого стрибка» своїми антирейтингами, і тому напередодні нового електорального циклу ми побачимо політичні стартапи з «новими обличчями», але з певним управлінським досвідом», — говорить експерт.
У свою чергу Голобуцький зауважує, що з огляду на кількість зовнішніх загроз Україні на сьогоднішній день говорити про потенційне політичне лідерство не варто. Якщо все розвиватиметься за нинішнім сценарієм, слід чекати повного краху влади, а за ним і позачергових виборів. Тому той, хто зайде в новий парламент, теж буде своєрідним тигром.
