26 листопада президент Володимир Зеленський розпочав свою пресконференцію з сенсаційної новини. Начебто якісь люди з України та Росії планували державний переворот на 1-2 грудня і хотіли втягнути у нього Ріната Ахметова.
Подробиць гарант не назвав, посилаючись на таємницю слідства. Лише за три дні СБУ повідомила, що почала з цього приводу розслідування, однак теж не розповіла деталі справи.
Поки українське суспільство очікує подробиць гучної заяви та запланованих на 1 грудня виступу президента у Верховній Раді та анонсованих акцій протесту, Сhas News розповідає про п'ять спроб переворотів, які мали місце в історії України.
Козацька доба славиться своїми демократичними традиціями. Обговорення питань війни та миру на генеральних радах, вибори полковників, кошових отаманів, гетьманів та інших урядовців. Однак з демократією не все було просто. Брудні технології, як то підкуп та тиск на виборців вже тоді увійшли в моду.
Хрестоматійний приклад тому — Чорна рада 1663 року, яку прекрасно описав у своєму романі Пантелеймон Куліш.
Не минали козацьку державу і державні перевороти. В 1668 році гетьмана Івана Брюховецького стратили, прив'язавши до гармати, а за чотири роки в результаті старшинської змови булаву втратив його наступник Дем'ян Многогрішний. Тоді в результаті перевороту до влади прийшов Іван Самойлович, однак і він через 15 років повторив долю свого попередника.
1687 року князь Василь Голіцин, фаворит московської цариці Софії, вирішив здобути славу великого полководця та рушив у похід на Кримське ханство. По дорозі до 100-тисячного російського війська приєдналися 50 тис. козаків Самойловича.
Однак похід завершився повним фіаско. Величезна армія через брак харчів та води навіть не дійшла до Криму, а відступ по випаленому татарами степу ледь не перетворився на катастрофу.
Голіцин вирішив скинути провину за провалену авантюру на Самойловича і тут допомогла частина козацької старшини, невдоволеної авторитарними замашками останнього. 17 липня вони передали князю донос на гетьмана, який моментально відправили до Москви.
За 10 днів прийшла відповідь: Самойловича заарештувати та обрати йому заміну, що негайно і виконали. 4 серпня нечисленна козацька рада на березі річки Коломак в оточенні російських військ перерозподілила посади між змовниками і обрала новим гетьманом Івана Мазепу, призначення якого пролобіював Голіцин. А Самойловича та його синів відправили на заслання до Сибіру.
29 квітня 1918 року Центральна Рада зібралася на своє, як невдовзі виявилось, останнє засідання. А поки її делегати в турборежимі затверджували конституцію Української народної республіки, за кілька кілометрів зібралися учасники з'їзду хліборобів, які поклали край цій республіці та проголосили гетьманом генерала Павла Скоропадського.
Проте проголосити в буремні революційні роки можна будь-що, гучні заяви ще треба підтвердити на ділі. Що вночі і зробили прихильники гетьмана.
Без опору вони зайняли більшість урядових будівель, лише охоронці Центральної Ради відкрили вогонь, вбивши трьох гетьманців, але потім склали зброю. Зранку остаточно стало зрозуміло, що в Україні постала нова влада.
Формально переворот Скоропадський вчинив власними силами, проте його успіх забезпечила позиція «третьої сторони» — німців, єдиної на той час реальної військової сили в країні. До України їх закликала ще Центральна Рада для боротьби з більшовиками.
Однак союзники фактично перетворилися на окупантів, яких з кожним тижнем український уряд все більше дратував спробами соціалістичних експериментів та неспроможністю забезпечити поставки продовольства в обмін на військову допомогу. В результаті німці зробили ставку на зміну влади та негласно підтримали переворот Скоропадського, який обіцяв навести порядок.
Микита Хрущов став єдиним радянським лідером, якого усунули від влади шляхом змови. Хоч і з другої спроби. Вперше проти великого шанувальника кукурудзи колеги по партії повстали в 1957 році.
Тоді на засіданні Президії ЦК КПРС група старих сталіністів на чолі з Лазарем Кагановичем, В'ячеславом Молотовим та Георгієм Маленковим запропонувала зняти Хрущова з посади першого секретаря й відправити на заслання міністром сільського господарства. Однак Микиту Сергійовича врятував міністр оборони Георгій Жуков.
Він заявив, що армія проти цього рішення та назвав трійку змовників «головними винуватцями арештів і розстрілів партійних та радянських кадрів» за часів Сталіна.
В результаті Хрущов зберіг владу, а в заслання відправили його суперників: Молотова призначили послом у Монголії, Маленкова — директором електростанції в Казахстані, а Кагановича — керівником комбінату у Свердловській області. Через чотири місяці Хрущов відправив у відставку і свого рятівника Жукова.
За сім років проти радянського керманича повстало вже молоде покоління партійних топфункціонерів, які втомилися від постійних кадрових перестановок та різких змін у внутрішній політиці. 12 жовтня 1964 року, коли Хрущов відпочивав в Абхазії, його терміново викликали на засідання Президії ЦК КПРС «для вирішення нагальних питань у сільському господарстві».
В Москві на нього накинулися з критикою з усіх боків. Хрущов зрозумів, що його всі підставили, та погодився піти у відставку. Формально з посади першого секретаря його звільнили «у звʼязку з похилим віком і погіршенням стану здоровʼя», а організатори перевороту поділили між собою керівні посади в державі. Леонід Брежнєв очолив партію, Олексій Косигін — уряд, Микола Підгорний — парламент, тобто Верховну Раду.
Згодом Брєжнєв позбувся інших членів тріумвірату та правив у СРСР до самої смерті.
За схожим сценарієм розпочався і останній переворот в історії СРСР. До зміни влади він не призвів, а натомість пришвидшив розпад радянської імперії.
4 серпня 1991 року Михайло Горбачов, генсек КПРС і за сумісництвом президент СРСР, поїхав у відпустку до Криму. Повернутися до Москви він мав 20 серпня — в день підписання нового союзного договору про реорганізацію Радянського Союзу. Проте частина партійної верхівки вирішила цьому завадити та відкотити назад проведені реформи.
18 серпня до Криму прилетіли змовники і запропонували Горбачову ввести надзвичайний стан.
Генсек відмовився, після чого його посадили під домашній арешт. Наступного ранку ЗМІ поширили повідомлення про нездатність президента СРСР виконувати обов’язки за станом здоров’я і про перехід його повноважень до віцепрезидента Геннадія Янаєва.
Одночасно громадяни дізналися про створення Державного комітету надзвичайного стану (ДКНС), який наділив себе усією повнотою влади. Він припинив діяльність політичних партій, заборонив проведення мітингів і запровадив у Москві надзвичайний стан, для підтримання якого в місто ввели війська.
Протягом двох діб протистояння заколотники так і не змогли взяти ситуацію під контроль. 21 серпня Янаєв підписав указ про розпуск ДКНС. Вночі Горбачов повернувся до Москви, а змовників та їхніх пособників заарештували.
Невдала спроба перевороту прискорила розпад СРСР. Про новий союзний договір вже й не йшлося. 24 серпня незалежність проголосила Україна, наступного дня — Білорусь. 8 грудня Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич та Борис Єльцин підписали Біловезьку угоду, в якій констатували, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права та геополітичної реальності припиняє своє існування».
15 березня 2018 року генпрокурор Юрій Луценко з трибуни Верховної Ради повідомив сенсаційну новину — нардеп Надія Савченко разом з головою громадської організації «Офіцерський корпус» Володимиром Рубаном готували держпереворот.
Представлена слідством версія могла б легко лягти в основу сценарію голлівудського бойовика. Начебто змовники планували пострілами з мінометів, встановлених на баржі на Дніпрі, обвалити купол будівлі парламенту, а потім з автоматів добити нардепів.
Сама Савченко говорила, що влаштувала «свідому політичну провокацію», вигадуючи абсурдні варіанти повалення влади спеціально для запису агентами Банкової і насправді нічого такого не планувала.
22 жовтня нардепа позбавили недоторканності та заарештували. В СІЗО, так само, як і Рубан, вона просиділа до квітня наступного року і вийшла на свободу. Одночасно справу про підготовку держперевороту передали до суду, де вона так і не просунулась далі стадії підготовчого судового провадження.
Розв'язка цієї сюрреалістичної історії настала 29 листопада вже цього року, коли Броварський міськрайонний суд повернув обвинувальний акт прокурору «через необґрунтованість обвинувачення».
