Новий південнокорейський горор «Поклик пекла», прем’єра якого відбулась 19 листопада, став найпопулярнішим серіалом на стримінговій платформі Netflix. І обігнав навіть суперхіт 2021 року — «Гру в кальмара».
Chas News розбирається, чому глядачі в такому захваті.
Історія, розказана режисером Йон Сан-хо, який зняв зомбі-бойовик «Потяг до Пусана», розгортається у недалекому майбутньому.
Через невідомі причини абсолютно різні люди починають отримувати передбачення, з яких дізнаються про день і час своєї смерті.
Жаху додають надприродні істоти, що з'являються нізвідки, вибивають все життя з людини і затягують її, ймовірно, в пекло.
На тлі цього соціум потихеньку божеволіє, боячись за своє життя. Цим користуються різні навколорелігійні рухи (секти), що починають будувати нове суспільство, засноване на своїх доктринах.
Черговий південнокорейський феномен зібрав у собі солянку ідей та образів.
Жахливі істоти, що знищують все на своєму шляху, загравання з ідеєю культів та їхньою деструктивною природою, полювання і стеження за всіма інакодумцями (привіт, Орвелл!), відсилки до культового фільму жахів «Дзвінок». А також кілька сюжетних ліній про детективів, борців за справедливість та інших незгодних.
Головні герої «Поклику», як і годиться для популярного серіалу, — аутсайдери у «новому суспільстві». Історія кожного з них змушує співпереживати майже кожного глядача.
Зображення релігійних фанатиків — хоч і не нова тема, але добре знайома багатьом (як у Південній Кореї, так і у Штатах). Їхні фактурні образи, скоріш за все, багатьом запам'ятаються надовго.
Якщо ви вже встигли скучити за «Грою в кальмара», то у новому серіалі також є елітна спілка, що одягає маски та з’являється при публічному «вигнанні» людини з цього світу.
Судячи з галасу навколо серіалу, публіці до вподоби такий «коктейль» тем.
Крім того, стежка до всенародної любові до південнокорейського кіно вже протоптана. За це можна подякувати нещодавнім світовим сенсаціям — оскароносному фільму «Паразити» та згаданій вище «Грі в кальмара».
На сайті Rotten Tomatoes рейтинг «свіжості» у серіалу 100%. Це, до речі, більше, ніж у фільмів «Громадянин Кейн», «Втеча з Шоушенка», «Хрещений батько» та іншою класикою кінематографу, перевіреною часом.
Та назвати оцінку виправданою важко.
Причин декілька. Візуальні ефекти, наприклад, залишають бажати кращого.
Монстри, схожі на суміш Кінг-Конга і Венома, виглядають як антагоністи з старої комп’ютерної гри і не дуже вписуються в серіальну картинку.
Ще одна проблема (співзвучна з проблемою нового фільму від Marvel — «Вічні») — надлишок головних героїв. Фокус історії часто перескакує з одного героя на іншого. За цим інколи складно встежити, та навіть просто запам’ятати їхні імена.
Звичайно, в результаті серіал дозволяє тобі знайти, за ким слідкувати і кому співпереживати, проте така «нестабільність» трохи вибиває із загальної атмосфери.
Більше того, у фіналі горору залишається дуже багато питань щодо долі багатьох персонажів.
Швидше за все, творці мають намір продовжити серіал на другий сезон, але це не зовсім якісний підхід до подачі подій у першому.
Також увага до релігійних мотивів і різних біблійних посилань часом перетягує ковдру з головної теми серіалу — людська жорстокість може бути набагато страшніша за небезпеку від різних надприродних монстрів (що, до речі, римується з темою «Потяга до Пусану»).
Та, у підсумку, «Поклик пекла» — вартий перегляду (як мінімум, ви зможете підтримати розмову у колі своїх друзів-серіаломанів).
Проте феномен популярності «Поклику» спричинений не якістю сюжету чи феноменальною акторською грою, а хайпом навколо усього південнокорейського.
